6. Містер Ікс

6. Містер Ікс

- Ну, мені здається, що, насамперед, чоловік потрібен для того, щоб жінка зрозуміла, що вона найкраща в світі! - почала пояснювати я. - Він повинен говорити компліменти, вміти коректно жартувати, мати почуття гумору... І гроші також заробляти. Але гроші для мене - це не важливо! - зиркнула я на бабцю, яка слухала мене, скептично підтиснувши губи. - Також я повинна його розуміти. І він мене. У нас повинні бути спільні вподобання, ми обоє повинні вирішувати разом всі проблеми... Та й взагалі, чоловіки по...

- Зупинися, Фро! Ти сама себе чуєш? Чоловік у тебе вийшов просто ідеальний, як з картинки чи з якогось любовного роману! Так не буває! А брудні й смердючі шкарпетки? А кашляння і шмаркання у ванній кімнаті, коли вмивається і чистить зуби? А розкидані речі по всій хаті, які ти збираєш і лаєшся? Це я для прикладу, - пояснила бабуся Олісава, побачивши мій здивований погляд. - А вечірки з друзями по пиву? А рибалка? А коли приходить пізно і ти, як шалена, ревнуєш?

Гм. У бабці Олісави був гарний досвід і згадки. Думаю, все це вона не придумала, а згадує із власного життя, яке було дуже... е-е-е... цікавим...

- Ідеальних людей, а тим більше чоловіків не буває! - припечатала  бабця.

- Значить, я шукаю ідеального! - вперлась я. - Ох, бабусю, він повинен мене кохати, носити на руках, говорити компліменти, бути спортивним підтягнутим красунчиком, начитаним, розумним і багато заробляти, - я замріяно поглянула на стелю, неначе там висів портрет мого ідеального чоловіка. - Добре, хай їм грець, тим грошам, я сама зароблю... Отакого ідеального шукаю! - я підморгнула бабусі 

- Ото вийдеш заміж за неідеального і зробиш із нього ідеального! - закінчила бабуся нашу розмову, щоб не загострювати суперечку.

Адже такі суперечки відбувалися в нас дуже часто, особливо, коли бабуся приводила чергового претендента на мою руку. Я постійно знаходила щось негативне у спілкуванні з ним чи зовнішньому вигляді і завжди мені ніхто не подобався...

"Та краще я заведу собаку або кота, і нехай їхня шерсть валяється по всіх квартирі і я прибиратиму за ними, аніж оте волосся від чоловіка, якого ти привела! Вистачить і моєї гриви!" - говорила я бабусі про чергового жениха, в якого була довга борода або довге волосся...

"Краще я поспілкуюсь із чатом GPT, і ми з ним обговоримо різні проблеми. Нехай він і помиляється, але все одно надає певну цікаву інформацію! А цей чоловік не прочитав жодної книжки! Коли почала з ним розмовляти, то зовсім недалекий виявився! А спілкуватися на високі теми, обговорювати літературу, мистецтво або ще щось з ним неможливо! І ти хочеш, щоб ми з ними жили душа в душу?" - ще такі бували аргументи.

Чим старша я ставала, тим більше розуміла, що хочу залишатися одна і ніколи не витримаю біля себе людину, яка має такі риси, які я не терплю... Або недостатньо освічена, тобто не відповідає всім моїм вимогам, які я собі склала десь там в голові... Мабуть, ця проблема багатьох жінок, які вже зробили кар'єру, досягли чогось у житті і тепер мають своє затишне гніздечко, до якого не хочуть допускати жодного самця. Хіба що можна мати якогось чоловіка десь на стороні, з яким задовольняти фізіологічні потреби. У мене такі короткочасні зв'язки теж бували... Проте після них на душі було чомусь дуже паскудно...

- Ой, Фро, дурепа ти! Хоч і моя онука! - осудливо похитала головою бабця. - Читай далі! Хто там ще є у списку?

Наступним, четвертим претендентом був Михайло Федоровський. Працював вчителем математики в одній зі шкіл нашого міста. Шкода, що в цьому списку не було фотографій, адже у мене зразу ж виник у голові образ вчителя математики: ботана, окулярика, книжкового хробака, який періодично кричить на дітей у класі, а також копирсається весь час у своїх формулах і світу білого не бачить. Мав він сорок років і колись був одружений, а тепер розлучений. І мав, до речі, дитину від першого шлюбу. Це був перший жених, котрий був з дітьми. Хобі у нього, я навіть не здивувалася, - шахи. У шахи я теж грала, правда, погано. І коли програвала кому-небудь, то дуже плакала через це... Так! Вчитель математики мені не сподобався одразу...

А от п'ятий мене здивував. Там, де мало бути ім'я, - було написано "Містер Ікс". І адреса проживання. Все. Це мене і зацікавило, і роздратувало.

Впізнаю Романа. Ми з ним були одружені у свій час два роки. За цей час я зрозуміла, що він непередбачуваний і в дечому жорстокий. Жорстокий, в сенсі, що мав схильність до злих жартів. А те, що він жорстокий в реальному житті й вчинках - це я зрозуміла на власній шкурі, так би мовити. Тому ми й розлучилися, врешті-решт. І я дякую Богу, що надоумив мене не терпіти далі, а одразу ж відійти від цього чоловіка... 

Але він ще довго тримав мене у своїх тенетах, аж поки не перекинувся на інших жінок і інші, цікавіші йому речі. Проте мене з поля свого зору ніколи не випускав. Я це знала. Тому завжди, просто завжди була насторожі!

Але цей гад дістав мене і з могили…

Те, що його дурний заповіт був черговим знущання наді мною - це вже факт. Але чи не був цей Містер Ікс також людиною Романа, яка має принизити, зганьбити, дістати, підставити мене?