Казка

Ця історія трапилась у лісі, але вона може статись і серед людей, 
котрі не поважають автора, який придумав та написав твір, 
зняв мультфільм або зробив щось іще цікавіше.

В одному чарівному лісі жило-поживало дике кошенятко Марися. Ця біла кішечка з великими рудими та чорними плямами й зеленими очима була особлива — вона могла цілими днями співати й танцювати.

— Моїм найзаповітнішим бажанням завжди було створити пісеньку. Таку, щоб кожен звір у лісі міг її співати. Однак мені поки це не вдається: то приспів не дуже, то музика не виходить. Але із часом я обов’язково це зроблю, — казала вона своїм друзям.

Одного зимового вечора Марися каталася на ковзанах із ведмедиком Михасем на ставку. Яскраво світив місяць. На небі було дуже багато зірок, і ці яскраві крапки здавалися настільки дивовижними, що в голові почали виникати слова нової пісеньки.

— Мені здається, що нарешті в мене вийшло! Михасю, послухай мою пісеньку! — заголосило кошеня.

Світ навколо Марисі одразу змінився. Все співало: і місяць, і дерева. Вона ніколи не відчувала себе так добре, наче на небі народилася ще одна зірочка. І вона заспівала:

Ліс — то наша спільна хатка!

Є дівчатка, є хлоп’ятка,

Різних звірів тут багато,

І всі дружні та завзяті.

У всьому світі не було найщасливішої тварини. Пісенька лилася звідкись із середини та співалася так легко. Усюди ставало світліше та тепліше.

Змерзли вушка, мерзнуть лапки,

Ось, Марися, тобі шапка,

А Михасю — черевички,

Ще й чудові рукавички.

Ведмедик намагався радіти за подругу, але йому хотілося й самому написати гарну пісню. А Марися співала та раділа так, ніби її тішив увесь світ:

Ліс — то наш чудовий дім,

І ти в ньому не один.

І ти в ньому не один,

Всім нам так чудово в нім.

Вона й не помітила, як засумував її друг.

— Яка гарна пісня вийшла в Марисі. Ото б і мені щось придумати. А якщо я зміню слова Марисиної пісні, вона ж стане іншою і вже моєю? Так? — замислився Михась та почав щось швидко писати.

Коли Михась прийшов на велику галявину, там було багато звірів. Зайчата, білченята, вовченята бавилися між собою. Михась забрався на великий пень у центрі та сказав:

— Мої друзі, я хочу представити вам свою пісеньку. Дуже сподіваюсь, що вона вам сподобається. 

І він заспівав:

Ліс — то наша рідна хата!

Є дівчата, є хлоп’ята,

Тож запалимо багаття,

Дрова носимо завзято.

Змерзли вушка, мерзнуть лапки,

Відшукаємо ми шапку

І знайдемо черевички,

Ще й чудові рукавички.

Ліс — то наш чудовий дім,

І ти в ньому не один.

І ти в ньому не один,

Всім нам так чудово в нім!

Тварини зааплодували. Ведмедик був дуже задоволений собою. Він вклонився глядачам. Оплески так йому подобалися, що поступово докори пішли.

— Яка гарна пісня!

— Михасю, ти молодець! — гукали скрізь.

Новина про пісню Михася швидко розлетілася лісом та досягла Марисі. Її пісенька, змінена, лунала звідусіль. Проте її автором була вже не вона, а ведмежа.

— Це ж моя пісня. Михась її змінив. Тепер ніхто не повірить, що це я її придумала, — сказала Марися й гірко заплакала.

Відтоді ніщо не тішило її. Світ втратив свої яскраві барви. Повісивши голову, вона поплелася на ставок. Ніби все було таким самим, але її нічого не бавило.

На гілці великого дуба сиділа стара мудра сова. Вона поважно подивилася на кошеня та спитала:

— Марисю, чому ти така сумна, що з тобою трапилося?

— Це моя пісня! Та, яку виконує Михасик! Я заспівала її раніше на ставку. Мені так боляче! — тільки й змогла вимовити Марися, і сльози градом полилися з її очей. — Я так довго працювала. І так раділа, коли в мене нарешті вийшло. А Михась в одну мить узяв і привласнив її.

— Заспокойся, Марисю. Я чула твій спів! — промовила сова. — Це дійсно твоя пісня, і я залюбки це підтверджу.

Сова скликала збори лісових звірят на великій галявині та розповіла:

— У нашому лісі трапилась біда. Мені дуже прикро про це казати. Тут, де панує добро та злагода, стався обман. Михасик видав Марисину пісню за свою. Я сама раніше чула, як Марися співала її Михасику на ставку.

Тваринам не сподобалося те, що вони почули.

Неподалік сова побачила Михася, який був готовий від сорому провалитися крізь землю.