Глава 35. Гість

Костянтин підхопив дівчину та допоміг їй втриматися у вертикальному положенні.

— Дякую, — Ярина вже прийшла до тями та впевнено вперлась в землю, що хвилиною раніше пішла з-під ніг. Вона потерла очі й сфокусувалась на занепокоєному погляді карих очей. — Все гаразд, — впевнено додала, щоб зайвий раз не турбувати чоловіка.

— Втрата свідомості — новий різновид норми? — сухо уточнив Костянтин й продовжив уважно спостерігати за її станом.

— Останнім часом — так, — вона невизначено хитнула плечем й демонстративно торкнулась щоки вказівним. — В заручниках такий собі сервіс. Що тут, що там, — Ярина спочатку махнула рукою у напрямку будинку, з якого вийшла кілька хвилин тому, а потім — у протилежний бік. — Ніде не передбачені обіди.

Можливо, вона б іще щось додала, але знову почала втрачати рівновагу. Чоловік вдруге підхопив дівчину, зітхнув та заштовхав її на заднє сидіння.

Костянтин під'їхав до зачиненого торговельного центру та зупинив автомобіль біля найближчого входу. До машини підскочив чоловік із коробкою піци, відчинив двері й влаштувався на сидінні поряд із водієм.

— В поліції про дівчину досі нічого невідомо, — він простягнув картонну коробку. — Піца.

— Це назад, — Костянтин не хотів торкатися коробки, на поверхні якої виднівся налиплий сир, та кивнув на заднє сидіння.

Підлеглий здивовано підняв брови, коли обернувся й побачив почервонілу Ярину, що ніяково заправила за вуха сплутані локони, але смиренно простягнув їй коробку.

— Так, ви вже знайшли...

— Попередження надіслали? — прохолодно поцікавився Костянтин й скосив похмурий погляд у дзеркало заднього виду. Занадто задоволене обличчя Ярини вже непрозоро натякало на те, яка провідна думка чекала на нього у розмові, що розпочнеться тільки-но підлеглий звільнить місце.

— Так. Тоді більше в поліц…

— На добраніч, — Костянтин сухо перервав співрозмовника та багатозначним поглядом вказав на двері.

— На добраніч, — чоловік покірно хитнув головою, востаннє скосив обережний погляд на дівчину й швидко залишив автомобіль.

— Смачного, — жорстко побажав Костянтин, коли помітив, що Ярина відкрила рота з наміром щось сказати.

— Дуже дякую, — вона обережно відкрила коробку та витягнула запашний трикутник тіста. — Ти хвилювався, — її вуста розпливлися в щасливій та дещо самовпевненій посмішці.

— Анітрохи, — він з навмисною байдужістю хитнув головою й провернув ключ у замку запалювання.

— Ти шукав мене, — Ярина із насолодою жувала піцу та наполегливо продовжувала гнути свою лінію, оскільки остаточно переконалась, що поруч із кримінальним авторитетом може почуватися в безпеці.

— Не тебе, а твоє тіло, яке б переконало мене в тому, що більше ніхто й ніколи не спалить нову кухню.

— Ти такий смішний, — дівчина весело засміялась — її віру в прихильність Костянтина вже ніщо б не змогло похитнути. Він звернув до неї важкий погляд. — Будеш? — вона взяла другий шматок сирної піци та, ніби й не помітила його похмурого настрою, простягла відкриту коробку.

— Ні, дякую, — Костянтин втягнув в легені більше повітря, відвернувся до дороги й натиснув на педаль.

— А куди ми далі поїдемо? До тебе на квартиру? — Ярина памʼятала, як Сергій згадував, що він має й іншу нерухомість, коли у двір заїхала поліція.

— Я відвезу тебе додому, — похмуро сповістив про плани чоловік й поспішив уточнити: — Не до себе.

Засмучена неромантичним розвитком подій дівчина сперлася ліктем об переднє сидіння й вкрадливо запропонувала зачекати:

— Але ж ти знайшов мене раніше за поліцію. Значить, Сергій теж не знає, що мені більше не загрожує небезпека. Може, хочеш ще пошантажувати його...

— Ні. Не хочу.

— Може, хоч один день...

— Ні.

Ярина притихла й відвернулась до вікна, за яким миготіли ліхтарі. Невдовзі машина зупинилась біля знайомого підʼїзду.

— Приїхали. Вилазь.

— Поки ми їхали, я ось, про що подумала, — початок репліки вже викликав у Костянтина бажання заволати. Що вона там вже встигла надумати? Яка геніальна ідея черговий раз ускладнить його життя та знищить майно? — Хіба не кумедно, що ти знайшов мене раніше за Сергія, який постійно хизується своєю геніальністю? Не хочеш зайти й посміятися з того, що раніше за нього знайшов моє місцеперебування та виконав не властиві тобі функції правоохоронних органів?

Костянтин витратив пів хвилини на обмірковування привабливої пропозиції, після чого звернув до дівчини задумливий погляд й схвально кивнув:

— Гаразд. Ходімо, — він вже уявив обличчя Сергія, який вважав себе найрозумнішою людиною в місті, якщо не на планеті, тому відчинив двері й вибрався на вулицю.

Окрилена згодою чоловіка Ярина швидко злетіла сходами разом з коробкою піци в руках. Вона дочекалась на сходовому майданчику, поки кримінальний авторитет її наздожене, й натиснула на дзвінок.

Двері відчинила сонна Марія, що куталась в тонкий кардиган. Вона різко зблідла, коли побачила перед собою Костянтина у компанії зниклої сусідки, чиїми пошуками Сергій з братом займався останні години. Андрій показував Марії фотографії кримінального авторитета, що псував йому та брату життя, тому вона легко впізнала відомого злочинця.