Глава 31. Поліція

Ярину щиро вразила завзятість правоохоронних органів, що приїхали за хвилину після вибуху. Але вже за мить її захоплення та запал загасила апатичність Сергія:

— Андрій чув, як я називав адресу таксисту, — його пояснення ймовірної причини поінформованості поліції адресувалось спантеличеному Костянтину.

— Дякую. Мені полегшало від усвідомлення, що не ти викликав копів, — злісно процідив крізь зуби кримінальний авторитет й подумки прокляв два дні у своєму житті: коли зустрів Сергія і коли притяг Ярину до будинку.

Одна частина поліціянтів одразу оточила дім, що палав, а інша — впевнено попрямувала до компанії біля паркану. Представники правоохоронних органів, що наблизилися, почали окремо допитувати кожного свідка вибуху. Особлива увага дісталася Ярині, чию фотографію Андрій знайшов у соцмережах і надіслав знайомому оперативнику Стасу, якому встиг коротко змалювати ситуацію та повідомити про викрадення.

— Ні, — вона невпевнено зиркнула на Костянтина, якого допитував інший поліціянт на відстані десяти метрів, та заперечливо похитала головою, — це помилка. Викрадення не було, — Ярина щиро боялася, що якщо вона напише заяву на Костянтина, то він у відповідь подасть позов з вимогою компенсувати заподіяні нею збитки. А хто його зна, скільки грошей він вимагатиме за підвал та кухню? Та й не хотілося завдавати йому ще більшого клопоту. Хоча, з іншого боку... За відсутності необхідності перетинатися в суді, вона може ніколи його більше не побачити.

— У нас інша інформація, — молодий оперативник недовірливо глянув на спину кримінального авторитета, якого не міг притягнути до відповідальності через недостатність доказів. Чоловік припустив, що дівчина боїться свідчити проти викрадача, який залякав її, на території його ж будинку: — Ви, мабуть, втомилися? Продовжимо розмову у машині?

— А це обов'язково? Я вже розповіла все, що знаю, — вона втомлено глянула на будинок, з якого вже почали виносити постраждалих ворогів Костянтина. — А інших претензій я не маю.

— Гаразд, — Стас підозріло зиркнув на синець і подряпини на щоці скуйовдженої співрозмовниці та простягнув їй заповнений протокол. Він прийняв рішення увечері зазирнути до Андрія на чай і додатково переговорити з дівчиною вже у безпечній та комфортній обстановці. — Перечитайте показання і, якщо все правильно, розпишіться тут. І продиктуйте контактний номер. Потрібно буде ще зʼявитися у відділі для надання свідчень.

— Добре, — апатично погодилась Ярина та вʼяло знизала плечима. Їй було вже все одно, коли й куди треба буде прийти. На цей момент вона лише хотіла, щоб їй дали спокій. — А ви можете, будь ласка, вписати номер Андрія сюди? Я зараз без зв'язку, а його номеру не памʼятаю, — дівчина нервово закусила губу і непевно повела плечем. Чоловік встиг попередити про знайомство з сусідом, тому вона трохи розслабилась. Андрій відповідальна та чесна людина. Якщо раптом щось трапиться чи її за якоїсь причини заберуть до поліції, то він хоча б знатиме, де її знайти. — Але, якщо що, він мені обов'язково все передасть. Ми живемо у сусідніх... квартирах.

— Бачу, — оперативник ковзнув поглядом по вказаній в протоколі адресі. — То, може, вписати номер Сергія? — він ввічливо опустив логічне запитання, чому вона не має при собі телефону. Стас терпляче відклав з'ясування подробиць життєвих негараздів Ярини на вечір. Він багатозначно кивнув на Сергія, оскільки припустив, що з ним у неї більш тісний звʼязок.

— Знаєте, — вона наблизилась до напруженого чоловіка, що нахилився до неї, та пошепки зізналася: — я йому не довіряю, — Ярина поглядом вказала на Сергія. — Він може й забути передати, що мене шукали правоохоронні органи. А за спробу втекти від слідства потім посадять мене, а не його, — вона не сумнівалась, що якщо у того з'явиться примарна можливість спихнути її хоча б у в'язницю, то він нею не знехтує.

— Зрозумів, — Стас похмуро кивнув і простягнув папірець із власним номером. — Обов'язково подзвоніть, якщо щось згадаєте.

Ярина навіть не глянула на зміст написаного та сховала складений листок до кишені джинсів. Вона попрощалась з оперативником та повільно наблизилась до паркану, біля якого Костянтин та Сергій вже вели світську бесіду.

— Мене не закують в кайдани? — насмішкувато озвався Костянтин, що упирався спиною в цегляну огорожу.

— А дуже хотілося? — Ярина ображено стиснула вуста, хоча й не розуміла, що саме її образило в безневинному питанні. Можливо, її засмутила думка Костянтина, що вона може бажати йому поганого? Хоча, з його вигляду складалось враження, що жодні свідчення не представляють загрози та не є причинами для хвилювань.

— Вона нічого не сказала, — Сергій, що здалеку спостерігав за допитом сусідки, зневажливо скривився. — Втім, у протилежному не було б сенсу. Його, — він кивнув на Костянтина, — все одно сьогодні ж відпустили б.

— Це так, — кримінальний авторитет легко погодився та байдуже знизав плечима. — Але поліції все ж таки вдалося зруйнувати мої плани. Можете радіти, завдяки правоохоронцям, додому ви відправитеся разом, — скорботно зітхнув чоловік, що насилу удавав засмучення через необхідність повернути Ярину без продовження переговорів.

Категорично незгодний з таким розвитком подій Сергій випростався:

— Я не знаю, що між вами сталося, але якщо врахувати, що Ярина досі жива і навіть не хоче давати свідчень проти тебе, то спільну мову вам знайти вдалося. Як дивишся на те, щоб вона пожила у тебе ще тижнів зо два? Поки ми не закінчимо ремонт у її квартирі.