Глава 28. Непостійність

— Добрий день, — невпевнено пробурмотіла Ярина. Вона з побоюванням озирнулась на порожній коридор та беззвучно причинила двері.

Компанія вдягненого в сірий костюм незнайомого хлопця, що сидів у кріслі та здивовано дивився на її босі ноги та шкарпетки з кросівками в руках, виглядала безпечнішою за ідею залишитись у коридорі та накликати на себе лихо у вигляді бандита чи розлюченого Костянтина.

— Добрий день, — він підвівся на ноги, чемно кивнув та посміхнувся переляканій Ярині, що вже подумки перебирала варіанти подальшого розвитку подій.

Хлопець із неприхованим зацікавленням роздивлявся її дивний образ. Ярині здалося, що він навмисне не поспішав представитись та полегшити їй завдання побудувати діалог. До коханої жінки кримінального авторитета вона ж явно не дотягує? Можливо, варто назватися секретаркою Костянтина? Але ж вона навіть не може запропонувати чай чи каву, оскільки уявлення не має, чи є вони в будинку.

Ярина закусила губу та задумалась, наскільки адекватно з її боку запропонувати звичайну склянку води. Хлопець мав пристойний вигляд й не був схожим на інших підлеглих Костянтина. Але якщо він поставить питання, відповідь на яку мала б знати секретарка? І як пояснити, чому вона боса? Намагалась звабити шефа пальцем Мортона та відсутністю педикюру? Хоча, якщо враховувати мізерну поінформованість дівчини про справи кримінального авторитета, логічніше вже представитися прибиральницею. Чисті ганчірки закінчились, тому довелося носками протирати пил. Чи, може, і цього разу краще назватися донькою?

— Ми з вами раніше не зустрічались?

Ярина, яка увесь цей час мовчала й сліпо дивилась в уявну крапку перед собою, ледь не відскочила вбік від неочікуваності, коли хлопець звернувся до неї.

— А? — їй довелось витратити кілька секунд на усвідомлення питання. Вона задумливо торкнулась вказівним пальцем нижньої губи й насупилась у спробі згадати, чи не бачила раніше привабливе обличчя молодика. — А я не знаю. А ви, — Ярина тільки зараз усвідомила, що на вигляд вони з незнайомцем приблизно одного віку, — випадково не в авіаційному університеті навчаєтесь?

— Ні, — він стримано посміхнувся, недбало відкинув темні пасма з обличчя й вирішив не уточнювати, що вже давно закінчив вищий навчальний заклад. — А ви не знаєте, чи скоро повернеться Костянтин? Я на нього чекаю вже п’ятнадцять хвилин.

— Думаю, скоро повернеться, — дівчина невизначено хитнула головою та повела плечем, оскільки не розуміла, скільки ще потрібно часу, щоб вдягнутися. За ті довгі хвилини, які вона невміло намагалась підтримати бесіду, можна було вже кілька разів добігти до кабінету. — Можемо разом почекати, — Ярина обережно ступила на м’який килимок біля журнального столика й сковзнула до дивану, на який одразу ж всілася. Вона кинула кросівки перед собою, швидко натягнула шкарпетки та взулась. Будь-якої миті її могли вигнати до коридору, яким зручніше тікати від бандитів без думок про скалки, уламки та інфекційні захворювання. — У мене до нього справа, — тихо зізналась Ярина, яка вирішила, що гірше вже не буде, й розслаблено видихнула.

— Можемо почекати, — охоче погодився хлопець й сів у крісло навпроти дивана. Він не відводив проникливого погляду від збентеженої надмірною увагою дівчини. — Я Максим. А як до вас можна звертатися?

— Ярина, — вона зніяковіло заправила пасмо за вухо й сором’язливо відвела погляд убік. Вона й згадати не могла, коли востаннє чоловіки починали з нею розмову не з грубих коментарів.

Двері, що загрозливо відчинилися, змусили її мимоволі стиснути коліна долонями й затамувати подих в очікуванні цілком обґрунтованого гніву.

— Що ти тут робиш? — грізний голос нагадав Ярині, як іноді голосно можуть стукотіти її зуби від страху.

Але не встигла вона почати заїкатись у спробі виправдатися, як Максим іронічно посміхнувся, впевнено підвівся та зробив нахабний крок до Костянтина, що зупинився біля журнального столика.

— Одразу зустрічне питання — що твої люди вчора робили у моїй клініці? — він привітно посміхався, але Костянтину вдавалось розпізнати недобрий блиск у карих, як і у нього самого, очах непроханого гостя.

Неприємно вражений несподіваною появою Максима, а особливо — метою його візиту, чоловік пів хвилини вагався, але зрештою прохолодно озвався:

— Імена.

— Ми не познайомились. Відео із камер я відправив ще вчора, але відповіді так і не отримав. Вирішив навідатися особисто, — Максим демонстративно окинув вигадливий орнамент на потьмянілих від часу стельових багетах байдужим поглядом.

— Збитки? — похмуро уточнив кримінальний авторитет. Причина необхідності термінового обговорення непорозуміння ще сильніше зіпсувала й без того поганий настрій.

— Список прикріплений до листа, — хлопець вперше за проведений у домі час відкрито виявив неприязнь та скривився від думок про майбутнє відновлення пошкодженої частини клініки. — Доволі значний, — він задумливо прокоментував витрати у зазначеному списку, який викликав лише обурення та напад злості.

— Сьогодні розберуся, — неохоче погодився Костянтин, якого вже втомили витівки оточення.

Ярина мимохіть торкнулась кулаком грудей, аби хоч якось приборкати шалене серцебиття. Вона ще на початку розмови непомітно видихнула, коли усвідомила, що вперше за довгий час кричать не на неї. Але не встигла дівчина остаточно розслабитися від наївного припущення, що їй вдалося злитися з диваном й прикинутися частиною меблів, як Костянтин під час озвучування останньої фрази звернув суворий погляд до неї, чим підтвердив — розбиратися він планує не лише з підлеглими.