Глава 18. Морозиво

Втомлена Ярина заснула майже одразу, як тільки її голова торкнулась подушки. Вона не знала напевне, скільки часу провела у царстві Морфея, але коли прокинулась за вікном досі світило сонце. Час тягнувся неймовірно повільно і змушував відчувати нескінченну нудьгу.

Ярина вирішила помедитувати, аби знайти гармонію у цьому світі та трохи заспокоїти внутрішню тривогу. Вона прислухалась до власних відчуттів і зрозуміла, що роздратування та інші неприємні почуття викликані голодом і спрагою. Як сильна та незалежна жінка, вона вирішила не турбувати викрадачів, а самостійно розв’язати проблему без зайвого галасу. 

Вікна у кімнаті були без решіток, тому план у голові сформувався майже моментально. Наскільки Ярина пам’ятала, Костянтин вимагав, аби її замкнули у кімнаті між кухнею та ванною. Якщо вона обере правильний напрямок, то, можливо, зможе поїсти.

Ярина стягнула з ліжка простирадло і підковдру, зв’язала їх між собою та прикріпила до ніжки ліжка. Вона кілька разів смикнула саморобний канат, щоб перевірити його на міцність, відкрила вікно та відправилась на пошуки їжі. Зрештою, балкон Сергія та Андрія розташовувався ще вище і тоді було значно страшніше. А тут під вікном хоч не асфальт, а зелена травичка росте — шансів на виживання більше. Якщо, звісно, не трапиться хтось з пістолетом в руках.

Ярина прислухалась до внутрішнього голосу і попрямувала до вікна, що знаходилося справа від дверей її кімнати. На половині шляху, вона з прикрістю усвідомила, що саморобної страховки не вистачає, аби безпечно дістатись до бажаного вікна. Ярина швидко вчепилась у підвіконня, відпустила простирадло, підняла голову й ледве не завила від образи та розчарування — вікно було відкрито лише на провітрювання. Вона звикла, що двері Сергія та Андрія майже завжди відчинені й не була готова до подібного розвитку подій. З усієї сили, на яку була здатна людина, що трималась однією рукою за підвіконня, а ногами упиралась у виступи в цегляній стіні, Ярина надавила на вікно. Невідомо, що саме допомогло їй врятуватись — неймовірна сила, везіння чи недобросовісні виробники вікон, але стулка покосилась і повисла на одній петлі. Ярина розслаблено видихнула і вповзла у приміщення, яке виявилось кухнею.

Коли загроза життю та здоров’ю минулп, на розум спала думка, що кумедно було б ввалитися у ванну кімнату, коли б Костянтин там приймав душ. Хоча, який душ? Води в будинку немає — хіба що в підвалі. Або якби він там просто перевдягався. От тоді б її точно застрелили на місці. А що такого? Вона просто проходила повз. Повз вікно на третьому поверсі без балконів.

Ярина оглянула порожні полиці та шафи на кухні й розчаровано зітхнула. Без жодної надії на краще вона відкрила холодильник, в якому побачила лише недопитий пакунок соку на боковій поличці та пакет бананів — на нижній. Про всяк випадок Ярина зазирнула до морозильника і радісно присвиснула. Її очікувало почате відерце шоколадного морозива, яке вона одразу вихопила.

Холодильник майже розморозився за ті години, що в будинку не було світла. Ярина зрозуміла, що це її зірковий час, коли випав шанс врятувати морозиво від ганебної смерті — з’їсти його до того, як воно безславно розтане. Але спершу вона допила залишки апельсинового соку і знайшла відро, куди викинула пустий пакет. В одному з великої кількості ящиків дівчина знайшла ложку і хотіла взятися до десерту, коли на розум спала сумнівна думка. 

Ярина напевне не знала, як їй доведеться повертатися до кімнати та що на неї чекає далі, але вона вирішила все ж відчинити вікно у ванній кімнаті, аби потурбуватися про власне майбутнє і заспокоїти внутрішню тривогу.

До ванної кімнати Ярина взяла з собою морозиво — невідомо, як швидко вона впорається і хто повернеться до кухні раніше. Вона зазирнула за двері з іншого боку від своєї кімнати й так і завмерла на порозі. Очам відкрилося велике біле джакузі, яке нагадало, як вона завжди мріяла поплавати у ньому, але, скоріше за все, ніколи цього не зробить. Бажання виправити таку несправедливість у власній біографії зупиняла лише відсутність води. Так би хоч поплавала перед смертю. 

Ярина поставила відерце з морозивом на пральну машину та приклала трохи зусиль, аби відкрити вікно, яке, судячи з його спротиву, напевне до цього ніхто не відчиняв ніколи. З іншого боку великої ванної кімнати розташовувалась окрема душова кабіна та унітаз. Над умивальником висіло дзеркало з нині вимкненим підсвічуванням, а справа на гачку висів зелений махровий рушник. Під раковиною знаходилась невеличка тумбочка, у яку Ярина вже не набралась хоробрості та нахабності зазирнути.

Ярина востаннє розпачливим поглядом огледіла ванну кімнату, зітхнула і вирішила повернутись до кухні. Варто зазначити, що кухня була прохідним приміщенням, тому до неї вели два входи з різних боків. Дівчина від початку звернула на це увагу, але все ж до останнього не сподівалась когось побачити, коли повернеться.

Спиною до неї стояла висока жінка у зеленому чоловічому халаті. Вона розливала вино по бокалах. Ярина пів хвилини з образою і сумом в очах вивчала розкішні чорні локони, після чого з відразою покосилась на своє брудне і сплутане після підвалу руде волосся.

— Вітаю, — на думку спала здогадка, ким Костянтину доводиться приваблива незнайомка. Жінка ледве не впустила пляшку, коли почула позаду похмурий незнайомий голос. Вона кілька секунд зі здивованим переляком дивилась на Ярину, чий вигляд і справді нині міг вселити жах в будь-яку пересічну людину.

— Мене звати Ярина. А ви, як я розумію, дівчина Костянтина? — вона ніби забула про страх і сором, опустилась за стіл й спокійно почала їсти морозиво.