Глава 16. Фотографії

Ярина трохи поїла суші, після чого якийсь час спостерігала за власним самопочуттям і, на щастя, не помітила нічого, що свідчило б про отруєння. Радісна дівчина наче відчула прилив сил і вирішила спробувати реалізувати ненадійний, але хоч якийсь план з власного порятунку. Їй здавалось, якщо вдалось пережити небезпечну вечерю, то вирватися з ув’язнення кримінального авторитета буде значно легше.

Ярина припустила, що їй можливо вдасться пролізти у вузеньке віконечко, за яким почало світати. Шлях до можливої волі могла б допомогти подолати труба, яка тягнулась вздовж стіни підвалу і якраз під вікном приймала вертикальне положення. Важко сказати, у яку саме мить свого життя Ярина помилилась — коли влізла на трубу чи коли погодилась пожити у квартирі Сергія та Андрія, — але помилка була і коштувала чергових витрат води цій планеті. Коли дівчина майже подолала половину шляху, труба видала якийсь різкий звук, після якого дозволила Ярині гепнутись і зашипіти від болю, спричиненого зіткненням спини та нерівної підлоги. Все могло б завершитись непогано, якби шматок труби не залишився в руках ошелешеної дівчини. Але він залишився, а зверху на спохмурнілу Ярину наполегливо потекла вода.

Хвилин п’ять Ярина відмовлялась повірити у власний провал і намагалась знайти вентиль, аби перекрити воду. Вентиль вона не знайшла, а ось дві розетки, невідомо яким чином вбудовані у древній підвал змусили дівчину неабияк занервувати.

— Допоможіть! Рятуйте! Випустіть мене! — вперто кричала Ярина і з усією можливою силою стукала у двері то руками, то ногами. Дівчину неймовірно лякало, що дуже скоро вона може опинитися не під землею, а у буквальному сенсі — на дні.

Костянтина досить скоро сповістили про неадекватну поведінку заручниці. Він наказав охоронцям не наближатись та попередив, що хоче сам з нею переговорити. Його надихнуло пригнічення дівчини, над якою він зібрався трохи познущатися. Врешті решт, вона зрозуміла, куди потрапила і як правильно хвилюватися за власне життя.

— Благаю, випусті… — крик обірвався на половині слова, коли двері відчинились, і вона випала з підвалу прямо в обійми Костянтина. Кілька секунд Ярина зачаровано дивилась у глибокі карі очі, які щоразу змушували її затинатись, але за пів хвилини вона отямилась і швидко поділилась останніми новинами підземелля: — Вода. Трубу зірвало.

Він зробив глибокий вдих та видих, прикладаючи чимало зусиль, аби не притиснути набридливу дівчину за горло до стіни. Костянтин відчув, як піджак намокнув через вимушені обійми, ухопив Ярину за плечі та різким рухом відштовхнув від себе. Басейн, що відкрився його зору, змусив серце стиснутися та пропустити удар.

— Зірвало чи хтось її зірвав? — він окинув Ярину прискіпливим поглядом. — Поясни мені, будь ласка, — Костянтин зробив глибокий ковток повітря і тепер вже зле зиркнув на неї, — як могло так статись, що увійшла ти до підвалу, а вийшла із басейну?

— Добровільно я нікуди не заходила, — невдоволено буркнула Ярина й ображена його відстороненням схрестила руки перед собою. Вона скосила непевний погляд на похмурий підвал, де якраз за мить до цього кілька разів мигнула й погасла під стелею лампочка. Все ж в її плани не входили страждання викрадача — лише втеча. Ярину почала мучити совість: — Думаю, треба перекрити вентиль.

— Вентиль знаходиться у підвалі, — Костянтин приречено спостерігав за підвалом, куди щомиті прибувала вода. — І що накажеш мені з цим робити?

— Вздовж стін я не знайшла вентилю, а якщо він десь згори… Туди важко дотягнутись, — вона задумливо торкнулась пальцем щоки й схилила голову набік. — Варто викликати сантехніків. Це їхня специфіка.

— А може кращим рішенням буде дати тобі драбину і відправити назад? Лише твоя провина, що ти так, — він хотів вилаятись, але зробив паузу і підібрав менш грубе слово, — зіпсувала виділену тобі кімнату.

Її обличчя накрила тінь жаху:

— Я, звісно не електрик… Але я не полізу до води, дедлайн якої вже досяг розеток. Краще пристрельте, аніж так знущатися. Теж мені кімната, — обурено під ніс пробубніла Ярина.

— Слушна думка! Обов’язково про неї згадаю при нагоді, — грубо відгукнувся Костянтин і дістав мобільний телефон. — Павле! Швидко у підвал. Тут вода. Зроби з цим щось. Ні! Не «мокруха», не труп, а звичайна вода! Швидко сюди — сам побачиш.

Поки він розмовляв з підлеглим, Ярина роззирнулась і не помітила в коридорі жодного охоронця. Вона вирішила, що це чудовий час для втечі, тому повільно почала просуватись до дверей у протилежному боці коридору.

— Стояти! — Костянтин різко і боляче схопив її за руку. — Куди зібралась?

— Додому? — непевно припустила Ярина у спробі знайти відповідь, яка не дуже розізлить її викрадача.

— Тобто втопила чужий підвал і щаслива зібралась додому? — він відійшов від шоку і починав все більше гніватися на дівчину, від якої проблем з кожною секундою ставало більше, ніж користі, яку міг би принести її вплив на Сергія.

— Це не мій дім і не мої проблеми. Я нікого не змушувала мене красти й ховати у своєму підвалі, — втомлена і виснажена переляком від можливого утоплення Ярина розвела руками.

За мить у коридорі з’явився Павло, якому Костянтин швидко окреслив ситуацію і виклав приблизний план дій.

— У коморі тебе зачинити чи що? — він віддав накази та переклав проблему розв’язання проблеми затопленого підвалу на підлеглих, тому міг продовжити світську бесіду із Яриною. Чоловік і сам не звернув уваги, що увесь цей час продовжував тримати її за руку.