Глава 12. Настанови

Ярина хвилин сім сиділа під зачиненими дверима ванної кімнати й жалісно просила:

— Сергію, ну пусти мене, будь ласка. Моя черга, — вона зблідлою долонею посмикала дверну ручку, що була в неї над головою. — Ну вистав хоч тазик, врешті решт! Твоя ж квартира!

— Що трапилось? — на небі якраз зійшов повний місяць, коли Андрій разом з Марією повернувся додому. Змарнілий вигляд Ярини, що напівлежала в коридорі біля відклеєної шпалери, одразу змусив його напружитися.

— Змусь його відчинити двері, — вона прохрипіла й несильно стукнула долонею по дверях. — Вони ж навіть зламані були!

Але Андрій не встиг нічого зробити, коли двері пнули Ярину в коліно і відчинилися. На порозі завмер такий же блідий, якщо не зелений, Сергій.

— Нарешті, — вона навколішки поповзла у ванну кімнату. Там вже підвелась, підштовхнула у спину чоловіка, що забарився, і зачинилась наодинці.

— Ти можеш пояснити, що трапилось? — схвильований Андрій пішов за Сергієм, який хитався, але все ж успішно дійшов до свого ліжка.

— Суші, — виснажено пробурмотів той і важким жестом долоні указав на тумбочку, на якій лежало кілька коробок з-під суші.

— Ти мене ніколи не слухаєш, — тяжко зітхнув Андрій й узяв до рук верхню коробку. — Я ж тобі розповідав минулого тижня, щоб ти ніколи не замовляв тут…

Сергій пробурчав щось незрозуміле і відвернувся до стіни. Андрій здогадався, що трапилось, і вирішив більше не насідати на двох невдах та повернутися до кімнати.

— Вони навіть повечеряти без ексцесів не змогли, — він пошепки розповів Марії, що думав про брата та сусідку, і засмикнув штори. — Але я ж не можу все життя наглядати за Сергієм! Ще і Ярина…

— Але ж ти не весь час з ними усіма жив. Якось вони до свого віку дожили, — Марія перевдягнулась у чорну нічну сорочку, поки Андрій розстеляв ліжко.

— На їхнє щастя і мій головний біль, — Андрій забрався під ковдру і в очікуванні дівчини намагався відсторонитися від бентежних думок.

Вже вранці він розбуркав сонну і вичавлену довгою ніччю Ярину і змусив її записати до мобільного телефону всі необхідні номери.

— Я, звісно, все розумію, — вона втомлено зітхала і морщилась від променів сонця, що намагались її засліпити на кухні. — Твій номер, Сергія, Марії… Але навіщо мені номер вашої мами й працівників ЖКГ?

— Аби наступного разу ти телефонувала до ЖКГ і вони перекрили воду у всьому під’їзді без необхідності стрибати з балкона на балкон, — Андрій суворо пояснив відому істину.

— Всі навколо такі розумні, — ображено пробурмотіла Ярина, але все ж записала всі десять номерів, які супроводжувались довгим поясненням, кому й у якому випадку краще дзвонити. — Ти так хвилюєшся, наче п’ятирічну дитину лишаєш вдома.

— П’ятирічній дитині вистачило б розуму звернутися по допомогу до дорослих, а не травити робітників і стрибати у вікно, — він потер лоба та продовжив давати настанови. Андрій простягнув Ярині невеликий клаптик паперу з виписаними ручкою номерами та відомими назвами поруч з кожним із них: — Ось список закладів, де ви можете замовити собі їжу.

— Слухай, ну це вже занадто, — вона обурено підвелась, аби висловити невдоволення йому в обличчя, але перечепилась через ніжку столу. — Ай! Боже, як боляче, — вона опустилась спочатку на коліна, а потім вже зіщулилась на підлозі й притиснула до тулуба ногу, яку минулого дня бинтував Андрій.

Він закрив верхню частину обличчя долонею, аби нічого не бачити, й ледве стримався від дзвінка, яким скасував би відрядження.

— Якщо буде можливість, — Андрій дочекався, поки Ярина повернулась на м’який куточок, і тихо попрохав, — не виходьте з дому. Особливо — разом. Якщо тебе ще десь забудуть, я раніше, ніж за тиждень, не зможу тебе забрати.

— Добре, — після феєричного падіння вона соромилась протестувати, тому насуплено з усім погодилась.

— Якщо щось станеться — телефонуй. Все, я поїхав, — йому хотілося вірити, що всі у квартирі залишаться живими до його повернення. Він навіть не уявляв, що у цьому житті знайдеться людина, яка разом з його братом утворить небезпечний тандем. По окремості у них й справді більше шансів на виживання.  

— А чого ти тільки мене вичитуєш? Чого не розбудив Сергія? — Ярина ображено почухала ніс і потерла сонні очі. — Нехай би теж послухав поради дорослої людини, — останні слова були сказані з насмішкою і нотами образи.

— Того, що на тебе я ще маю малу надію, — тяжко зітхнув Андрій, який вже не вірив навіть у власні слова. — Будь ласка, коли я повернусь, нехай квартира… Нехай вона хоча б буде.

Коли він разом із валізою покинув квартиру, вона розслаблено потягнулась і заварила собі чаю. За кілька хвилин до кухні вийшов закутаний в одну лише ковдру сонний Сергій.

— Андрій тільки пішов. Не встиг попрощатись, — після короткого вітання кивками повідомила Ярина.

— Я знаю. Хвилин десять чекав, поки ви вже розійдетесь, — він поморщився, рукою трохи посунув її з чашкою чаю в долонях вбік та із залишків кип’яченої води зробив собі розчинну каву. — Якби ти мовчки кивала, як я зазвичай роблю, розмова закінчилась би удвічі швидше. Я правильно зрозумів, що він дозволив тобі тимчасово пожити у його кімнаті? — Сергій дочекався ствердного кивка і радісно повідомив: — Тоді сподіваюсь, до кінця тижня не побачимось.