Глава 4. Чай

Майже десять хвилин Ярина сиділа на краю ліжка в очікуванні повернення Сергія або Андрія. Час минав, а вона залишалась в чужій кімнаті на самоті. Почали закрадатися підозри, що серйозна сімейна розмова найближчим часом не завершиться.

Ярина вирішила зануритися у світ інтернету, тому підвелась та підійшла до невисокого столика, на якому вночі залишила смартфон. Вона взяла телефон до рук й звернула увагу на хаотично розкидані по поверхні тумбочки документи. Ярина покосилась на двері й прислухалась до віддалених голосів. Суворі інтонації та підвищені тони свідчили, що або ще довго ніхто не зайде до кімнати, або будь-якої мить хтось грюкне дверима.

Цікавість виявилась сильнішою за невизначеність. Ярина схилилась над незрозумілими паперами. Сергій сам залишив її у своїй кімнаті, тому мав би бути готовим до будь-яких наслідків. Можливо, він влаштує прибирання, як помітить зникнення важливої інформації.

Їй вистачило кількох хвилин, аби зрозуміти дві важливі речі. Перша — колупатись в чужих документах досить нудна справа. Друга — печатки на більшій частині документів належали відомій приватній клініці. Вона задумливо потерла підборіддя й повернулась до крісла, на якому принагідно звільнила місце та скинула речі господаря на підлогу. Та не встигла Ярина проаналізувати отриману інформацію та вирішити, що з нею робити, коли до кімнати повернувся напружений Сергій. Він зупинився посеред кімнати та кілька секунд вивчав нову купу речей.

— Ти скинула мої речі? — Сергій скептично підняв ліву брову та звернув до Ярини роздратований погляд.

— Цій кімнаті гірше не стане, — вона занурилась у думки, через що досить байдуже відмахнулась, проте вже за мить здивовано глянула на нього: — Тобто, серед купи мотлоху тобі вдалося помітити настільки мізерні зміни?

— Я завжди все помічаю, — Сергій на кілька секунд затримав погляд на її обличчі, після чого прикрив очі та втомлено похитав головою.

— Все добре? — Ярина нахмурила брови й відчула муки совісті. Врешті решт, її впустили на ніч та врятували від вибуху. А вона віддячила тим, що додала більше безладу до загального хаосу. — Я можу підняти, — Ярина прикусила губу й спустила ліву ногу на підлогу, коли помітила, як він скривився та відмахнувся від пропозиції.

— Все гаразд, — Сергій явно був стурбований іншими речами. Він насупив брови й почав згадувати, куди закинув цигарки.

— Добре… Слухай, — вона вирішила не лізти до чужої душі, яка не бажала ділитися переживаннями, й сфокусувалась на власному інтересі, — я тут випадково краєм ока побачила документи на тумбочці. Я так розумію, що ти працюєш в клініці на Подолі?

Сергій ледве не впустив пачку цигарок, яку підняв з підлоги, й скосив на неї похмурий погляд:

— Що ти хочеш?

— Ну, — Ярина підвелась та зупинилась навпроти нього, — розумієш, я скоро закінчую університет, — вона нервово закусила губу та заправила рудий локон, що золотом виблискував на сонці, за вухо. — Моя спеціальність трохи дотикається до медицини. Ось я і хотіла дізнатися, чи можна якось…

— По-перше, скоро — це коли? — її нахабство відірвало увагу Сергія від власних турбот.

— За три роки, — Ярина підняла сповнений щирої надії погляд.

— По-друге, — її піднесений настрій чомусь вперто не передавався повітряно-крапельним шляхом, — наявність дитячого відділення не робить акторів, аніматорів та клоунів дотичними до медицини.

— Яких клоунів? — вона ображено насупилась і зціпила зуби. — Я майбутній біомедичний інженер.

— Боже, бережи пацієнтів, яких лікуватимуть апаратурою, що пізнала твою руку, — беземоційно видихнув Сергій та похитав головою.

— Відмовити можна було і ввічливіше, — Ярина шмигнула носом, схрестила перед собою руки та різко опустилась в крісло. — Я правда не розумію, чого ви такі грубі, — вона тихо бурмотіла собі під ніс переживання та образи без надії на те, що їх почують. — Я ж ніколи до вас перша не ходила. Я б навіть не познайомилась з вами через власне бажання. Навіщо, навіщо так…?

Сергій прикрив долонею верхню частину обличчя та приречено опустився на край ліжка.

— З питаннями стосовно роботи чи стажування звертайся до Андрія, гаразд? Він власник. Я займаюсь виключно юридичними питаннями.

— Справді? Можна? — її настрій змінювався зі швидкістю світла. Ймовірна згода ніби запалила прихований вогник в зелених очах.

Кілька секунд він мовчки дивився на неї, після чого тяжко зітхнув:

— Ти можеш поговорити з ним. Я аж ніяк на його відповідь впливати не збираюсь.

— Сергію, мама пішла, я хотів би… — до кімнати повернувся Андрій, якого різко пересмикнуло, коли він побачив Ярину. — Господи, ти ще тут.

— Взагалі-то, ви самі запропонували мені лишитися, — вона з-під лоба ображено зиркнула на нього.

— Нам треба поговорити з Сергієм наодинці, — він стиснув ручку дверей та втомлено сперся об одвірок. — Може, вип’єш чаю? На кухні якраз у чайнику заварився зелений, — Андрій не міг сказати напряму, щоб вона пішла геть й не заважала важливим розмовам.

— Я п’ю чорний, — Ярина одразу зрозуміла натяк, але не стрималась від ображеного бурмотіння, після якого все ж обійшла його та попрямувала до кухні.