Глава 3. Запрошення

— Як ти?

Сергій з незвичним занепокоєнням вдивлявся в обличчя заціпенілої Ярини, яка від переляку затримала подих. Вона лише на мить розтулила вуста, що тремтіли, щоб відчужено відповісти на дбайливе питання:

— Файно, — за кілька секунд Ярина оговталася, недовірливо примружила очі й насупила брови: — А що? Звідки така турбота?

— Ти більш як хвилину не кліпала, — Сергій зрозумів, що вона повернулася до тями, тому видихнув та зібрався злізти з неї, коли двері повільно прочинилися й до кімнати обережно зазирнув Андрій. Коли він побачив цікаву експозицію, то приглушено, щоб не було чутно на кухні, попрохав:

— Благаю, скажи, що струс спричинений хвилею почуттів, що раптово спалахнули між вами.

— Я можу сказати, але це буде брехнею з усіх сторін, — Сергій занадто енергійно підвівся на ноги. Проте його обличчя залишалося настільки похмурим, що Ярина могла б зрадіти події, яка викликала більше негативних почуттів, аніж її поява в цій квартирі. 

Але після того, що трапилось, вона дуже повільно сприймала інформацію.

— Ми могли померти? — Ярина задумливо поглянула на Сергія, що кілька хвилин тому ймовірно врятував її життя.

— Померти — ні, — він легко відмахнувся та натягнув на себе чисті штани. — А от потрапити до лікарні — дуже легко, — зауваження прозвучало настільки легковажно, що мимоволі склалося враження, ніби з ним таке траплялося по кілька разів на день. Або принаймні на тиждень.

— Моєї квартири більше немає? — вона намагалась зібрати докупи уламки зруйнованого уявлення про світ.

— Квартира є. А от дверей на балконі, — Сергій скривився і заперечливо похитав головою. Він зміряв Ярину оцінювальним поглядом й приречено видихнув логічне питання: — Тобі є, де пожити? Поки ми робитимемо ремонт у твоїй квартирі, — він встиг помітити, як внизу повідходили шпалери, й згадав, що не тільки вибух міг зіпсувати її житло. 

Ярина глянула на нього широко розплющеними очима й повільно хитнула головою. Йому сподобалось, якою поступливою вона стала після вибуху. Проте необхідність розв’язувати її проблеми затьмарювала насолоду цим фактом. 

— Добре. Тоді придивись собі квартиру. Винаймемо тобі на місяць, поки повертатимемо твоє житло до ладу. А поки обиратимеш, можеш пожити тут, — похмура пропозиція всупереч його ж грубим словам, що були сказані у відповідь на пораду купити фіранки.

— Пожити тут? — Ярина розгублено озирнулась й безжиттєвим поглядом окинула кімнату, в якій їй запропонували залишитися. Вона помовчала й повернула до Сергія збентежене обличчя: — А як часто вам приходять такі життєстверджувальні пакуночки?

Вони з Андрієм обмінялися багатозначними поглядами. Більшої інформації для усвідомлення рівня безпеки поруч з ними й не вимагалося.

— Ви хоч знаєте, хто вас так сильно не любить? — Ярина нервово потерла передпліччя.

— Якби не знали, запідозрили б тебе, — Сергій посміхнувся з люб’язною нещирістю. Він надягнув сорочку й тепер шукав у нижньому ящику шафи чисті шкарпетки.

— Ти хвилину тому врятував мені життя і майже став героєм в моїх очах. Обов’язково все псувати?

— Намагаюсь врятуватись від випадкової закоханості, — Сергій дістав зі складеної на тумбочці купи мотлоху дерев’яний гребінець і схилився над напівлежачим дзеркалом на столі. Він витратив хвилину на безнадійну боротьбу зі скуйовдженим та неслухняним волоссям й відкинув непотрібний предмет вбік. 

Сергій навіть не обернувся на звук розбитого скла, що донісся зі сторони приземлення гребінця.

— За це можеш не хвилюватися, — Ярина кілька секунд намагалась розгледіти, що розбилося в кутку, але швидко облишила безнадійні спроби. — Якщо я навіть забудусь і щось до тебе відчую, за мить ти відкриєш рота, скажеш чергову грубість і розіб’єш мені серце.

— Але ж ми не хочемо до такого доводити, правда? — в очах Сергія витанцьовували танок бісенята, які ймовірно й змушували постійно казати образливі для інших речі.

— Нарешті я розумію здивування твоєї матері, коли вона побачила тебе з дівчиною, — Ярина ображено насупилася й схрестила перед собою руки.

— Вона здивувалась, що така, як ти, залишилась тут довше, ніж лише на ніч, — він уїдливо усміхнувся та зав’язав на шиї краватку.

— Якщо так подивитися, то той, хто надсилає тобі вибухівки, дуже добра і чуттєва людина. Ймовірно теж отримала шквал образ і тепер намагається вилікувати душевні рани та врятувати світ від тебе, — вона підтягнула коліна до тіла, вклала на них голову й більше не дивилася на Сергія.

— Ця добра і чуттєва людина — відомий кримінальний авторитет. Думаю, наша ворожнеча свідчить про те, що ми з братом на боці світла, — здавалося, що вже одягнений Сергій  отримав заряд бадьорості від вибуху. 

Ярина не розділяла його енергійності. Вона знервовано потерла змерзлі на балконі пальці ніг й повернулась в горизонтальне положення:

— Сумнівне твердження. А що ви йому зробили? — Ярина апатично поклала голову на подушку й жалісливо глянула на Сергія, що зупинився на порозі кімнати поруч з Андрієм. На їхніх обличчях відбилась внутрішня рішучість та готовність до спілкування з матір’ю, що пила вже другу чашку кави.