Розділ 6: Буква «З» та Задзеркальний Зарост

Стежка під ногами Вуйчика раптом стала м’якою та слизькою, наче вона була зроблена не з землі, а з велетенської мармеладної стрічки. Щоразу, коли Орест намагався злетіти, щоб роздивитися шлях, дерева навколо ставали вищими, а їхні гілки спліталися у химерні вузли.

​— Ой! — скрикнув Орест, зависнувши в повітрі. — Мої окуляри кажуть, що ми йдемо вперед, але мої крила відчувають, що ми задкуємо, як раки на дискотеці!

​З глибини заростів почулося тоненьке, металеве шипіння:

— З-з-здрастуйте, з-з-заблукалі мандрівники! З-з-знайшли дорогу? Чи з-з-загубили з-з-зміст?

​Буква «З» визирнула з-за стовбура старої верби. Вона була блискучою, сріблястою і постійно змінювала форму: то згорталася в кільце, то витягувалася, як пружинка.

​— Пані Букво «З»! — вигукнув Вуйчик, намагаючись втримати рівновагу на «мармеладній» стежці. — Досить нас заплутувати! Пані Сова сказала, що ви маєте для нас загадку. Кажіть її швидше, бо мої капці-зайчики вже починають нервувати!

​Буква «З» хитро прижмурилася.

— З-з-загадка проста, як з-з-зимовий вечір: "Що можна побачити із заплющеними очима, але не можна втримати в руках, навіть якщо ти — велетенський з-з-замок?"

​Друзі замислилися.

— Це... це мабуть великий мішок з-з-зефіром! — припустив Орест. — Коли заплющуєш очі, ти його бачиш, а втримати важко, бо хочеться відразу з’їсти!

​Белла, яка зручно вмостилася на своїй подушці прямо посеред стежки, ліниво позіхнула. На її колінах лежала та сама магічна троянда, яку вони отримали в минулому розділі. Пелюстки квітки раптом здригнулися.

​— Оресте, це не зефір, — тихо промовила Белла. — Це з-з-зоряний сон. Коли ми спимо, ми бачимо найдивовижніші речі, але вранці вони тануть, наче дим.

​Буква «З» на мить завмерла. Її сріблясте тіло перестало дрижати, і вона повільно підповзла до Белли.

— З-з-знайшла... Ти з-з-змогла розгадати мою з-з-заповітну думку.

​Щойно відповідь була вимовна, «мармеладна» стежка знову стала звичайною лісовою дорогою. Заплутані гілки дерев розійшлися, пропускаючи яскраве сонячне світло.

​— З-з-згода! — вигукнула буква. — Ви не просто ловці, ви — справжні з-з-знатоки сердець! Я йду до вашого букварика.

​Вона спритно застрибнула на аркуш паперу до Вуйчика, вигнувшись красивою змійкою поруч із буквою «Ж».

​Пані Сова, яка весь цей час спостерігала за ними з гілки, задоволено гукнула:

— Прекрасно! Але не розслабляйтеся. Попереду — буква «И». Вона ніколи не стоїть на початку слова, тому вважає себе дуже скромною і ховається в самих центрах слів, наче маленька мишка в нірці. Нам доведеться добряче погукати, щоб її знайти!