Розділ 5: Буква «Ж» та Велике Дзижчання

Наступного ранку ліс зустрів друзів незвичним звуком. Це не був шелест листя чи спів пташок. Це було гучне, ритмічне «Ж-ж-ж-ж!», від якого в Ореста навіть окуляри почали підстрибувати на носі.

​— Ой! — вигукнув Вовчик Вуйчик, обережно ступаючи по траві. — Здається, сонце сьогодні вирішило перетворитися на величезного золотого джмеля!

​Пані Сова, яка летіла попереду, вказала крилом на галявину. Там, серед квітів, кружляла буква «Ж». Вона була схожа на маленького павучка з шістьма лапками, але рухалася так швидко, що здавалася пухнастою кулькою. Навколо неї танцювали справжні жуки, коники та бджоли.

​— Ж-ж-жвавіше! Ж-ж-життєрадісніше! — командувала буква. — Сьогодні у нас Ж-ж-жаркий карнавал!

​Команда «Ой!» зупинилася біля куща, де розквітла велика чарівна троянда. Її пелюстки тремтіли від музики, яку створювала буква «Ж».

​— Дивіться! — прошепотіла Белла, зручно вмостившись на подушці під квіткою. — Кожен рух цієї букви оживляє все навколо. Вона не просто дзижчить, вона дарує ж-ж-життя цьому святу!

​Орест підійшов ближче, мружачись від блиску золотавих крилець комах.

— Пані Букво! — урочисто почав він. — Ми — Ловці Алфавіту! Ми прийшли, щоб запросити вас до нашої книги. Але ми бачимо, що у вас тут справжній бал. Можливо, вам потрібен оркестр?

​Буква «Ж» зупинилася і подивилася на Ореста своїми маленькими цяточками-очима.

— Ж-ж-жартівники? Оркестр — це ж-ж-жадана мрія!

​Вуйчик, не гаючи часу, витягнув свої капці-зайчики і почав ритмічно тупати ними по сухому листку, створюючи звук барабана. Орест почав махати крилами, наче диригент, а Белла вистукувала м’який ритм по своїй подушці.

​Галявина вибухнула музикою! Буква «Ж» була в такому захваті, що підлетіла до кожного з друзів і лагідно лоскотнула їх за вушком.

— Ж-ж-жодних заперечень! Ви — ж-ж-геніальна команда! Я йду з вами! — вигукнула вона.

​Коли музика стихла, на папері у Вуйчика поруч із «Є» гордо всілася золотиста, все ще трохи дзижчача буква «Ж».

​Пані Сова поправила свій бант і промовила:

— Молодці! Ви знайшли енергію життя. Але тримайтеся міцно, бо попереду — буква «З». Вона схожа на змійку і зараз намагається заплутати всі стежки в нашому лісі так, що ми можемо просто з-з-заблукати!

Буква «Ж» була настільки в захваті від лісового оркестру, що вирішила наостанок показати друзям справжнє диво. Вона підлетіла до самого центру галявини, де росла найпишніша червона троянда.

​— Ж-ж-дивіться! — продзижчала вона, роблячи швидке коло над бутоном.

​Коли буква торкнулася пелюсток своїми тоненькими лапками, квітка почала світитися м’яким золотавим світлом. З самого серця квітки вилетіли маленькі іскри, які перетворилися на крихітних сонячних зайчиків.

​— Ой! — Вуйчик простягнув лапу, і один зайчик стрибнув йому прямо на ніс. — Вони теплі! Це що, магічні вітаміни від букви «Ж»?

​— Це ж-ж-жар натхнення, — пояснила пані Сова, спостерігаючи за грою світла. — Коли буква «Ж» задоволена, вона здатна розпалити вогонь радості навіть у звичайній квітці.

​Орест, який намагався замалювати цей момент у свій блокнот, раптом помітив, що його окуляри почали показувати щось дивне. Замість стежки, яка вела додому, він побачив довгу сріблясту лінію, що звивалася між деревами, наче хвіст велетенської змії.

​— Друзі, здається, музика закінчується, — серйозно сказав Орел. — Гляньте туди! Стежка починає... ворушитися?

​Це була буква «З». Вона здалеку нагадувала цифру «3», але була набагато підступнішою. Вона ковзала між кущами, заплутуючи коріння дерев і переставляючи пеньки місцями. Все навколо почало здаватися знайомим і водночас зовсім чужим.

​— З-з-заходьте! З-з-залишайтеся! — засичала буква «З», ховаючись у тіні папороті. — Ви ніколи не знайдете вихід, поки не відгадаєте мою з-з-загадку!

​Белла міцніше притиснула до себе подушку.

— Ой, я не люблю заплутані історії, — прошепотіла вона. — Мені подобається, коли все зрозуміло і м'яко.

​Але Вуйчик, натхненний магією троянди, хоробро зробив крок вперед.

— Ми не боїмося твоїх вузлів, букво «З»! У нас є Команда «Ой!», і ми розплутаємо будь-яку твою витівку, навіть якщо нам доведеться лоскотати саму стежку!

​Галявина потроху занурювалася у вечірні сутінки, а буква «З» вже готувала свій перший підступний лабіринт.