Розділ 4: Документи, хвости та Динячий Дим

Буква «Д» поважно витріщилася з вікна свого річкового замку. Вона була схожа на солідний будиночок з двома ніжками-підпорками, що стояли прямо у воді.

​— Д-д-без д-д-документів д-д-доступу д-д-немає! — прогриміла вона. — Д-д-дивіться, д-д-де д-д-дистанція?

​Вуйчик злякано притиснув свої капці-зайчики до землі.

— Ой! — прошепотів він. — Пані Сово, а де нам взяти документи? У мене в кишені тільки порожня обгортка від іриски та шматочок мотузки!

​Пані Сова хитро кліпнула очима:

— У Школі «Ой!» документом є все, що має свою історію. Головне — переконати букву «Д», що це дуже д-д-дорога річ!

​Орест першим зрозумів правила гри. Він витягнув з-під крила яскравий синій фантик від цукерки «Лісова Коровка», який зберігав ще з минулого вівторка.

— Пане Будинко! — вигукнув він, витягуючи фантик вперед. — Ось мій Дипломатичний Д-д-документ! Тут чітко написано (принаймні я так бачу крізь окуляри), що я — Головний Дегустатор Динь!

​Буква «Д» примружилася, розглядаючи фантик.

— Д-д-дипломатичний? — пробурмотіла вона. — Схоже на правду. А що у вовка?

​Вуйчик набрався сміливості. Він зняв один капець-зайчик, поклав його на чистий аркуш лопуха і старанно обвів його лапкою за допомогою шматочка вугілля.

— Ось! — гордо заявив він. — Це мій Д-д-договір про Д-д-дружбу! Тут є відбиток мого «зайця», що підтверджує: я ніколи не кусаю букви, навіть якщо вони пахнуть малиною!

​Буква «Д» почухала свій димохід.

— Д-д-договір з д-д-зайцем... Це д-д-дуже д-д-достойно. Ну, а що покаже маленька соня?

​Белла навіть не поворухнулася. Вона просто підняла свою подушку, на якій залишився відбиток її вушка у формі сердечка.

— Це моя Д-д-декларація про Д-д-дрім (тобто сон), — позіхнула вона. — Там написано, що кожен, хто мене розбудить без нагальної потреби, має пригостити мене горішком.

​Раптом замок «Д» затремтів, заскрипів, і від нього до берега почав повільно висуватися місток, зроблений із великих дерев'яних олівців.

​— Д-д-добре! Д-д-домовилися! — вигукнула буква. — Д-д-документи д-д-дійсні! Заходьте, д-д-друзі, будемо пити д-д-динячий чай!

​Але щойно друзі ступили на поріг, як побачили, що всередині замку все перевернуто догори дриґом. Буква «Е» влаштувала там справжнє Е-е-ехо, яке не давало нікому вставити і слова!

Буква «Д» гостинно відчинила двері свого замку, і друзів огорнув теплий аромат стиглої дині. Але всередині панував справжній гармидер! Посеред вітальні, де замість килимів лежало м’яке листя лопуха, кружляла буква «Е». Вона була схожа на тризубий гребінець, який вирішив стати балериною.

​— Е-е-еге-гей! — вигукувала вона, і стіни замку миттєво відповідали: «Ей-ей-ей!».

— Е-е-ефектно! — додавала вона, а відлуння підхоплювало: «Ектно-ектно!».

​Вуйчик затулив вуха своїми капцями-зайчиками.

— Ой! — скрикнув він. — Тут так голосно, наче ми потрапили всередину гігантського барабана!

​Орест насупив окуляри.

— Це не просто шум. Ця буква працює як підсилювач! Дивіться, як вона дрижить. Якщо ми її не заспокоїмо, у Директора Ведмедя каша в каструлі почне підстрибувати від цього «Е-е-е»!

​Пані Сова поважно поправила свій бант.

— Буква «Е» дуже енергійна. Вона живиться звуками. Щоб її приборкати, нам потрібно не перекрикувати її, а створити щось дуже ніжне, наче пелюстка, яку вронила троянда.

​Белла, почувши про ніжність, нарешті злізла зі своєї подушки.

— Я знаю, що робити! — прошепотіла вона. — Букво «Е», ти знаєш, що ти — початок найкращого слова у світі? Слово «Е-е-естетика». Це коли все навколо стає таким гарним і тихим, що хочеться затамувати подих.

​Буква «Е» раптом зупинилася. Відлуння теж завмерло, останній раз прошепотівши: «Одих...».

​— Е-е-естетика? — тихо перепитала буква. — Це щось про красу?

— Саме так! — підхопив Вуйчик, обережно підходячи ближче. — Ти така елегантна, коли не кричиш. Ти схожа на віконечко в дивовижний сад.

​Буква «Е» так розчулилася, що її «зубці» перестали дрижати. Вона плавно опустилася на підвіконня поруч із буквою «Д». У замку нарешті запанувала тиша, і було чути лише, як річка лагідно хлюпає під містком.

​— Д-д-дякую, — прошепотіла буква «Д». — Тепер я можу нарешті д-д-дочитати свою газету.

​Але тут у двері замку хтось знову постукав, та так незвично, ніби хтось підстрибував на одній ніжці. Це була буква «Є», яка принесла з собою цілий кошик є-є-єнотів, що заблукали в очереті!

Двері замку «Д» прочинилися, і на порозі з’явилася буква «Є». Вона виглядала дуже ошатно, наче буква «Е», яка вирішила подивитися у дзеркало і прикрасити себе вишуканою стрічкою посередині. Але прийшла вона не одна — за її спиною ховалася ціла черга маленьких єнотів у смугастих масках.

​— Є-є-єдиний спосіб їх заспокоїти — це дати їм справжню справу! — урочисто промовила буква «Є».

​Єноти миттєво кинулися в замок. Хтось почав допомагати букві «Д» складати газету, а найменший єнотик знайшов на столі у вазі квітку. Це була чарівна червона троянда, яку Директор Ведмідь приніс для прикраси інтер'єру.

​Вуйчик, побачивши таку ідилію, нарешті перестав ховатися за Орестом.

— Ой! — вигукнув він. — Дивіться, вони не бешкетують, вони допомагають! Тепер у замку панує справжня є-є-єдність!

​Орест підійшов до вікна і поправив свої великі окуляри.

— Пані Сово, гляньте! Букви «Д», «Е» та «Є» тепер сидять на одній лаві і разом п'ють динячий чай. Здається, ми виконали завдання!

​Пані Сова задоволено розправила крила, і її бант у горошок радісно затріпотів на вітрі.