Розділ 3. Оживші уроки

Наступного дня Софія, Макс і Ліна зайшли в клас із підозрою: що сьогодні придумає магічна дошка?

— Думаю, вона готує щось неймовірне, — прошепотіла Софія.
— Або зовсім небезпечне, — додав Макс, бо досі згадував стільці-гонщики.

Вчитель Мрійко посміхався, ніби нічого не сталося, і підняв руки:

— Сьогодні, діти, ми будемо вивчати природу… у прямому сенсі!

Ліна скептично підняла брову:

— Природу? Що він має на увазі?

І тут магічна дошка загорілася яскравим світлом і почала видавати кумедні звуки: «Вжух! Бум! Пліт-пліт!»

Раптом підручники на партах почали… танцювати! Вони підстрибували, крутилися, іноді стрибали на плечі учнів, немов хотіли стати частиною уроку.

— Ой-йой-йой! — закричав Макс, коли його підручник з математики зробив сальто через парту.
— Лови! — сміялася Софія, кидаючи йому свій підручник.

А зошити почали співати: тихо, але чітко, у ритмі смішної пісеньки. Ліна відкрила зошит із англійської — і він заспівав уривок пісні про котів, які ходять до школи.

— Це неймовірно! — не могла стримати сміху Софія. — Урок перетворився на справжній цирк!

Навіть кіт Мрійка стрибав між партами, махаючи лапкою, наче диригуючи всім цим веселощами.

Вчитель Мрійко усміхався:

— Добре, діти, сьогодні ми зрозуміли, що навчання може бути веселим, якщо в ньому є трохи магії та сміху.

— А я хочу, щоб кожен день у школі був такий! — вигукнула Софія.
— А я хочу лише повернути свій підручник з математики! — зітхнув Макс.

— Не хвилюйся, він ще поприбавляє тобі веселощів, — сміялася Ліна.

І так почався ще один день у школі, де магічна дошка і навіть найзвичайніші речі могли ожити та перетворити уроки на неймовірні пригоди, повні сміху, блискіток і… кумедних витівок.

Софія ледве втримала підручник на руках, коли він знову підстрибнув і вдарився об парту.

— Ти бачиш це? — закричав Макс, ухиляючись від літаючих зошитів. — Я ж казав, що це небезпечне!

Ліна лише посміхалася і записувала все у свій блокнот:

— Я маю намір описати кожен рух. Ці підручники точно заслуговують на власний цирк.

І тут магічна дошка раптом засяяла ще яскравіше. З неї вирвалось невелике сяйво, і на класних партах почали з’являтися маленькі веселі малюнки: коти стрибали через книжки, смайлики махали лапками, а яблука на столах покотилися, наче справжні гравці у футбол.

— Ой-ой! — вигукнула Софія, коли яблуко ледь не вдарило Макса по голові.
— Воно грає з нами! — сміялася Ліна.

Але найбільше здивував кот Мрійка: він стрибав з парти на парту, обганяв літаючі підручники і… підстрибнув прямо на магічну дошку, ніби на сцену.

— Мяу! — промуркотів кіт і махнув лапкою так, що всі блискітки з дошки розлетілися по класу.

Вчитель Мрійко посміхнувся і спокійно сказав:

— Діти, сьогодні ми точно зрозуміли: коли навчання веселе, ніхто не нудьгує. А тепер — час трохи попрацювати.

— Попрацювати? — вигукнула Софія. — Ми ж ледве пережили перший урок!

— Не хвилюйся, — підморгнула Ліна. — Це ще тільки початок. Хто знає, що буде далі?

Софія, Макс і Ліна сміялися і дивилися на магічну дошку, яка ніби підморгнула їм сама, готуючи наступну шалено веселу витівку. І вони вже відчували: школа перетворилася на справжнє місце чарів, де будь-який день міг стати неймовірною пригодою.