- 16 -

Есвіль мовчала щонайменше хвилину, доки їй в очі через вікно не попала картина цілісінької зграї втікачів – вервольфів. Вона затулила обличчя долонями, провівши по ньому, перейшла на волосся бентежно поправляючи його. Вона вскочила в справжнісіньку халепу, розуміння цього викликало в середині дивний мандраж. Маркс була безмежно щаслива за врятованих недолюдей, які мали право на існування так як і інші. Вервольфи не були монстрами, їх зробили такими. Радість від усвідомлення, врятованих істот-людей, від втіхи моральних цінностей змінились дивним страхом, якого Маркс до недавнє ніколи не відчувала.

Есвіль Маркс була королівським інспектором, яка пливла за течією, ненавиділа зайвий раз докладати зусиль, хотіла підвищення, щоб потішити свою пиху. Все пішло шкереберть, щойно вона вирушила в подорож за примарним вервольфом, що обіцяний їй долею, чи ж вона йому.

«Мій батько, хто ж тепер про нього потурбується? — Есвіль зрозуміла, що за весь час мандрівки своєї, навіть листа батьку не написала. — Йому скажуть, що я зрадниця, яка підвела корону заради власних забаганок. І він повірить в це! Таке власне могло б статись, десь в паралельному світі… Паралельні світи взагалі існують? Якщо призначення долею існує, то чого б і паралельному світу не існувати?!»

— То кажете, що ви заблокували всі його магічні здібності, і він не може від вас відійти понад два метри не відчувши пекельний біль? — Сифіро не дивився на Маркс. 

Ульд ще більше зблід, він не відривав очей від надписів на тілі Есвіль, нервово кусаючи нижню губу та перебираючи пальцями по своїх кришеннях, мов там у нього був схований цінний скарб.

— Можете мені не відповідати, — Тірос розвернувся, дивлячись прямо в очі чаклунки, яка не відводила погляд. — Я зацікавлений в експериментах над цими потворами, бо одна із них нашкодила доньці короля. Уявляєте його злість, коли спадкоємиця трону перетворюється в повну місяця на потвору, вириваючись із замку й біжучи до лісу, лякаючи людей?

— Вервольфи не перетворюються в повню місяця. Вони самі контролюють цей процес, повня ніяк не впливає.

Есвіль підвелася і свого місця, виструнчись, демонстративно, з рівною поставою.

— Відколи ви стали в нас експертом по перевтіленнях монстрів? — манера розмови була тепер зовсім не приязною.

— Відколи, верховний чаклун короля має право на лабораторні експерименти?

— Маркс, ви переходите межі, — ввічливо він вказав їй на своє місце. — Вам набридли життя? Чи вважаєте, я не зможу перетворити ваше тіло на своє опудало? Ви ж чули, моральні принципи в некромантів – відсутні.

— Чула. Добре чула. Але не чула, щоб некроманти страждали на поганий слух та зір. Я власноруч зупинила вервольфа, — вона продемонструвала руки, які вкривали письмена. — Підкорила його волю собі. Не тяжко завести розмову із цуценям що на ланцюгу, й дізнатися більше про їхні сутності. Зовсім не тяжко. А ще більше не тяжко стояти тут, перед вами й чітко усвідомлювати, що всі ваші дії, включаючи з цією в’язницею – красива обгортка, яка приховує справжню правду від корони. Здається мені, я отримаю не лише підвищення за доповідь про все, що тут коїться…

— Мені справді шкода Есвіль Маркс, розвінчувати солодкий для вас міф величі корони, та того, що корона щось вирішує. Наші далекі предки не цікавилися виявленням древньої магії, вони хотіли удосконалити своє тіло, запозичивши трішки чарів у вервольфів. Теоретичні напрацювання, дослідження не одного покоління саме зараз вийшли на позитивний результат. Я їх удосконалив. С приводу королівської доньки, я говорив правду.

— Як піду до аудієнції короля, запитаю його про це!

— Боюсь, у вас такої можливості не буде, — він всміхнувся. — Не доживете, я вам це гаран…

Сифіро змовк, відчуваючи як його вуста та все тіло закам'яніло. Він повільно перевів погляд на Райтвуда, який рухав пальцями лівої руки а в правій тримаючи невеличкий шматок  зім’ятого паперу, в якому був сапфіровий камінь.

— Йди геть звідси! — прогарчав Ульд. — Надовго це його не затримає!

— Пане Райтвуд! — за весь час роботи в департаменті, Есвіль відчула глибоку повагу до начальника, який завжди здавався таким не зібраним, боязким, і точно не тим, хто буде рятувати в тяжкі хвилини комусь життя.

— В мене довгий послужний список, — він всміхнувся, лишаючи таким же блідим. — Свою посаду я отримав зовсім не за тяжку працю та видатні заслуги, за що мушу тепер розплачуватись. Забагато часу пройшло, і лише ця ситуація змусила поглянути правді в очі. Тірос Сифіро – ти абсолютне зло, якому місце у в’язниці. — Ульд стиснувпальці в кулак, змушуючи величного некроманта впасти на коліна. — Есвіль, що стоїш на місці! Марш звідси!

Хвилинне розгублення минуло, вона стрімголов побігла. Серце ї калатало, ще ніколи смерть їй не дихала в потилицю, навіть при зустрічі з верфольфом, а до цього пів сотнею упирів.

«Я мушу знайти Раіса!»

— Flamma veritatis*, — вона майже прокричала заклинання, після чого обидві її руки покрились полум’ям з насичено-багряним відтінком. — Хто хоче перший скуштувати відьминого полум’я?!

Есвіль без страху дивилася на  купку сторожових, яка невпевнено переминалася з місця на місце.

— Гаразд, тож першою розпочну я!

Маркс різко вдарила обома долонями по стінах вузького коридору. Вивільнене полум’я поповзло, мов змія, розділюючись та захоплюючи все: стелю, підлогу, стіни. Секунда, й стався гучний вибух та тихе хрипіння сторожових, що лежали на підлозі. Есвіль пройшла повз них мовчки, навіть не дивлячись на них.