- 9 -

Есвіль відчула як болісно захрустіли власні ребра, а цівка крові пустилась з губ. Ще ніколи вона не була так зненацька кимось упіймана і загнана в кут. Маркс не могла чаклувати, руки як власне і тіло було знерухомлене. Ворог не жартував про зайвих рух чи звук – хребет Есвіль потрібен був цілим.

— Мая, припини, — спокійно беж жодного натяку на хвилювання, промовив Стараг. — Шкодиш їй, шкодиш мені.

Чоловік захрипів, потираючи свої ребра. Він не кваплячись підвівся зі свого місця та запалив вогнище в каміні, мов щось незначне сталось. Він оком не повів на незвану гостю.

— Мая, ти мене не почула?

— Брате, але ця відьма…

— Мая зі мною все гаразд, відпусти її, — він не зводив очей з вогнища. — Ця відьма моя.

Мая неохоче, але все ж прийняла ногу зі спини Есвіль, відходячи в бік. Вона виглядала точнісінькою копією Раіса, хіба що з круглішими формами.

— Що значить твоя?

В один голос запитали жінки.

— А те й значить, що моя. — Стараг всівся біля каміна зручніше, не звертаючи увагу ні на що окрім вогнища.

— Тобто вона твоя сестра? — Есвіль вказала пальцем на Маю, яка невдоволено схрестила руки на грудях. — Також вервольф?

— Маєш щось проти? Дякую Раісу за своє життя. Якби не він, ти б давно вже не дихала. Чим ти його зачаклувала?

— Я…

— Мая, — Раіс не дав говорити Есвіль. — Ця відьма моя обрана. Припини своє гарчання.

— Обрана? Я гадала вона тебе зачаклувала якимось заклинанням чи зіллям. Ти впевнений що обрана?

Мая розгублено переводила погляд з Есвіль на Раіса.

— Червону нитку долі ні з чим не переплутаєш.

— Але мені сказали що королівський інспектор веде тебе назад до візниці? А виходить ти знайшов наречену…

— Вибачайте, за свої «п’ять центів» у вашій сімейній розмові, але прояснимо ситуацію – ніяка я не обрана, а тим більше не наречена. Я той самий королівський інспектор, який поверне його, — Есвіль вказала на Раіса, — до візниці.

— Знущання долі, — тихо промовила Мая. — Ти в порядку, моя допомога потрібна?

Мая практично присіла, підповзи до брата навколішки.

— Сестро, повертайся додому. Ти повинна піклуватись про Тату, на той випадок якщо хтось з малих повернеться.

— А вони повернуться, Раісе?

— Повернуться.

— Гаразд, як скажеш брате, — Мая встала на ноги, вклонилась. — Все зроблю, як ти наказав. — Мая поглянула на Есвіль яка стояла в кутку і практично не влазила більше в розмову. — Вибач за цей переполох. Не тримай в майбутньому зла на мене, я всього лиш захищала брата!

Маяв клонила голову в знак пошани, її тіло вмить покрилось шерстю, і вона буквально зникла під покровом ночі, так само як і з’явилась.

— Що це щойно була за вистава?

— Я врятував тобі життя.

— Серйозно?! Мені врятував життя?

— Цілком. Мая, як і решта вервольфів, сильна та могутня. В гніві, наша сила примножується. Навіть зусиль не довелось їй докладати, щоб притиснути обличчям до підлоги. Тож, можеш не дякувати за те, що може ж ще досі дихати.

— Раісе, — вона сіла на постіль, вдивляючись на власні долоні. — Ти говорив правду про малих дітей?

— Твоє дивне заклинання напрочуд добре працює, і ти добре відчуваєш, коли я говорю тобі правді і не правду теж. Чи став би я прикриватись малими дітьми, щоб врятувати власну шкуру? — він перевів погляд на неї. — Язик скоріше відсох, ніж би я подібне промовив.

— Мая говорила про обрану. Що це означає?

— Тобі це не потрібно.

— Говори! Якщо це стосується мене, то я маю право знати!

— Ти не вгамуєшся, так? — на його вустах ледь промайнула посмішка. 

— Так! — вона схрестила руки на грудях.

— Серед нашого народу, особливо вервольфи старого загартування, вірять, що кожен із нас має споріднену душу. Всі до одного вервольфи,  зв’язані червоною ниткою долі зі своєю парою. Ця нитка долі не підвладна магії, заклинанням, абсолютно нічому. Це наше прокляття й одночасно рідкісний дарунок. Коли пошуки спорідненої душі, увінчуються успіхом і це все взаємно, ми знаходимо спокій, умиротворення і звичайно наша магія стає сильнішою. Молоді вервольфи мого віку не вірять в подібне, знаходячи пару серед зграї. Вони не дивились на інших, тих хто інакший, хто чужий і може принести біду.

— Тобто молоде покоління не шукає спорідненої душі?

— Нас масово знищують, бояться, ненавидять. Ніхто не ризикне створювати пару з чужинцями, навіть якщо долею призначено так.

— І що ж тоді станеться з вами, якщо ви, не з парою, яка вам призначена?

— Вервольф, який знайшов свою споріднену душу, але обрав когось іншого, або це виявилось не взаємним  – з часом помирає. Його серце, магія та зрештою все тіло буквально всихає.  

— Раісе, а ти віриш в це?