- 7 -

— Ти… верво-ольф-ф?

Есвіль практично криком поставити запитання, коли розплющивши очі та побачила перед собою оголеного чоловіка замотаного в її мантію. Її інспекторську мантію, даровану департаментом як в знак прийняття на роботу.

— Тут є кінь, є тарантул, і є – я. Перші двоє аж ніяк не можуть бути вервольфами, методом виключення, залишаюсь лише я.  Так-так, я той самий вервольф якого ти магічними здібностями посадила на ланцюг. Тож гадаю ніяких образ не буде, за позичену мантію, чи мені її тобі відати зараз? — Раіс піднявся на ноги, виструнчившись.

Есвіль також поквапилась піднятися із землі. Крізь мантію виднілась його гострі ключиці, підкачана грудна клітка, рельєфний та звабливий прес, далі очі Маркс не наважилась опустити. Сором у вигляді червоного рум’янцю  з’явився на її обличчі. На кілька секунд вона відвела погляд, але швидко згадала основну свою ціль, відразу змінивши вираз обличчя на серйозно-кам’яне. Есвіль поглянула на обличчя королівського утікача, розглядаючи його кожнісіньку деталь. Висновок сам напрошувався. Вервольф був ще тим красунчиком.

— Так і мовчатимеш далі? Я взагалі-то з тобою емоційно пов'язаний, і не поясню як саме, але відчуває те саме, що й ти, — Раіс навіть всміхнувся. — Я знаю, що моя зовнішність приваблива.

— Не приваблива. Анітрохи! — Есвіль оглянулась, шукаючи поглядом тарантула.

— Я тут, — Силус показався на плечі вервольфа із його чорних локонів. — Ти ж все одно його приручила, він безпечний. Ти була без свідомості, а ніч взагалі-то була холодною, — павук передніми лапами замотався в волосся Раіса, висунувши одну голову.

— Зрозуміло все з тобою. Зрадник ти Силус. Тебе звати Раіс, так? — звернулась вона до Старага.

— Так. Як мені тебе називати?

— Есвіль Маркс.

— Не скажу, що радий нашому знайомству Есвіль Маркс. Що за магію ти на чаклувала?

— Для тебе не важливо, тож якщо хочеш жити, тобі прийдеться слідувати за мною.

— За тобою, це куди?

— Я королівський інспектор, йдемо звичайно в департамент.

— А далі що? Передаси мене вищим чаклунам? Отримаєш підвищення чи нагороду за мою голову.

— Ти забагато говориш. Що з тобою зроблять вищі чаклуни, не моя справа.

— Звичайно не твоя. Відколи це інспекторів цікавить доля істот. Навіть не так. Доля таких як – я.

Маркс нічого не відповіла, їй взагалі не хотілося розмовляти з істотою, яка так легко могла міняти свій облік, підступно приймаюсь людську подобу. Розмови завжди вели до зближення, а цього Есвіль не бажала, навіть трішки побоювалась, адже добре знала, як легко закохувалася в красунчиків. Пійманий королівський утікач, був ще тим красунчиком.

Магія, яку  використала Маркс мала свої наслідки, вона не була одвічною, але по собі лишала неприємні рубці, як згадку про використання заборонених чарів.

— Спершу знайдемо тобі одяг. Оголений в’язень додасть тільки незручностей.

— Дивлячись кому ти будеш передавати. Якщо верхній чаклун виявиться жінкою… — Раіс не продовжив, лиш лукаво всміхнувся.

— Есвіль, як ти уявляєш покупку одягу для голої чоловічої дупи? Ох, страшенний сором,  — Силус знову сховався в чоловіче волосся. — Про це будуть пліткувати! Багато будуть пліткувати, — знову показалась маленька голова павука із під волосся Раіса.

— Нагадую, відстань на якій можу знаходитись – два метри. Тож не думай, що зможеш вдати, що  я не з тобою.

Маркс знову промовчала, не знаючи що відповісти. Для себе Есвіль визнала, що допустила деякі погрішності, але вона не уявляла оголеного чоловіка замість істоти в хутрі з ніг до голови.

—***—

Силус мав цілковиту рацію, Раіс був цілковитим симпатичним оголеним чоловіком, який без сорому пересувався з особливою грацією. Щойно закінчився темний дрімучий ліс і вони дружньо ступили на територію поселення Сірано, уваги було в Есвіль з надлишком.  Всі зустрівши їм по дорозі жінки без сорому заглядалися на Раіса, чоловіки ж дивились із роздратуванням.

Раіс навмисне тримався поблизу Есвіль, маючи надію, що вона ось-ось зламається. Тиск перехожих був йому бальзамом на душу.

Довго подорож їхня не тривала, дорогу перегородив міський голова по контролю порядку, демонструючи свій значок на грудях.

— Що це ви тут витворяєте по серед білого дня? В самому майже центрі? — чоловік був в віці, сивина повністю вкрила його чоло, а окуляри поліпшували зір. — Я не дозволю вам порушувати порядок та лад в моєму поселенні! Незнайомцю, негайно назвися і прикрий свій сором! — чоловік зірвався на крик, прикриваючи рукою ліве око.

— Раіс… — далі він не зміг договорити.

— Змовкни, тобі ніхто не давав право говорити, — Есвіль зиркнула невдоволено на Старага, після чого з широкою усмішкою заговорила. — Вибачте нам пане. В нас трапилась біда, ми шукали крамницю, щоб купити моєму приятелю одяг.  

— Назвись дівчисько, перед тим як говорити зі старшими!

Марк ненавиділа  зверхність, надмірність та неповагу. Вона не користувалась своїм становищем, але в певних ситуаціях розуміла, що без нього ніяк.