- 6 -

Злива посилювалася щосекунди, напружені пальці Есвіль судомило. Холодні протяги змушували тіло покриватись мурахами, а серце шаленіше стукати, прислухаючись до кожнісінького шарудіння. Маркс не була третьосортною чаклункою,  добре вчилася,  хоч і ненавиділа докладати зусиль навіть у навчанні.

Називати своє ім’я, вона не квапилась, відштовхуючись від свого внутрішнього голосу, який їй нашіптував: скажеш своє ім’я і він обов’язково тебе приворожить, змусить виконувати свої паплюжні забаганки. Есвіль невпевнена в існування магії, яка могла за допомогою одного імені підкорити собі волю іншого, чи змусити виконувати забаганки. Все ж перевіряти Маркс не готова була, не в зливу і не з вервольфом.

Чудовисько яке стояло перед Маркс мало свою привабність, огидну, страшну і все ж притяжну привабність, яку чаклунка не могла збагнути.  Потвора мала неправдоподібний карамельний колір очей, чорну зіницю, від якої відходили виточені тонкі смуги, забарвлюючи райдужку темно-коричневою барвою. Есвіль ніколи не бачила подібних очей навіть в істот. Хутро виблискувала в сяйві вогнища та дощу. Він гучно дихав, і його дихання змушувало її ще більше нервувати.

«Диявол би взяв цього вервольфа! Не думала, що колись настане день. Коли мені прийдеться використати це заклинання!»

Маркс шумно видихнула приборкуючи стукіт серця, бурливу кров, що неслася по венах.

— Тобі немає потреби знати моє ім’я, — Есвіль намагалась говорити спокійно, але це було тяжко зробити, коли руки тремтіли від холоду і нервування. — Тільки те, що я арештовую тебе! — останнє вона вимовила тремтячим голосом, але з гордо піднятим підборіддям.

— Раіс Стараг, — він не відходив від створеного бар'єра, вивчаючи пронизливим поглядом кожнісіньку деталь чаклунки. — Вожак зграї. Староста селища Тата, точніше староста руїн, які лишились від селища.

— Ти забув дещо додати, — Есвіль не збиралася проявляти повагу до істоти, — ти втікач з королівської в’язниці! Сompedes рatho* — викрикнула Есвіль, після чого різко склала руки в замок перед собою.

Бар’єр відразу зник, натомість руки Маркс до ліктів, покрились дрібними надписами латинського заклинання, повторюючись в різних переплетіннях, нагадуючи  тонку рибальську сітку. Чаклунка стисла зуби, ледь похитуючись на ногах, намагаючись втримати рівновагу та не впасти.

— Навіщо ти це зробила! — тарантул нервово затупотів лапами на місці, переводячи погляд то на Есвіль, то на перевертня. — Це заборонена магія! — не зупинявся тупотіти лапами павук.

— Я знаю, що роблю. Все під контролем Силус.

Стараг дивився на надписи заклинання, що вкривали шкіру чаклунки, вони йому нагадували рубці, які лишають розпечене залізо, яким обожнюють клеймити злочинців.

— І що в тебе під контролем, чаклунко?

Раіс не тямив, що сталось, і що за заборонене заклинання. Змін в тілі, він не відчував, присутності магії також.

— Ти підеш зі мною, — зробивши крок до рюкзака, Есвіль відчула, як ноги підкошуються, а свідомість затьмарюється.

— Я тобі не ворог, — спокійно вимовив вервольф, — повторюю, якщо ти забула, — Раіс граційно впіймав тіло чаклунки, опинившись біля неї за лічені секунди.

Дотик зробив свою справу завершивши повністю заклинання. Щойно Стараг торкнувся Есвіль, як по його тілу пройшовся електричний розряд подібний блискавиці.

— Справу зроблено, — ледь всміхнувшись, промовила Есвіль.

Вона не зводила погляду з потвори, яка ніжно тримала її у своїх лапах, доки не втратила свідомість.

— Що вона тут начаклувала? — тримаючи без свідомості дівчину, звернувся Раіс до тарантула, який продовжував тупотіти лапами.

— Не-знаю-не-знаю. Вона божевільна-божевільна. Слів немає.

— Що це за магія? В третє запитувати не буду.

— Кайдани. Вона зв’язала себе з тобою магічними кайданами. Все що хотітиме вона, хотітимеш ти. Її емоції – твої емоції. Вона себе спотворила! — на останньому тарантул істерично закотив очі, передніми лапами беручись за голову.

— Маячня! Такої магії не існує!

— Заперечую! Якщо ти про це не знаєш, то це не означає, що цього не існує.

Мовчазний до цього кінь гучно заіржав, привертаючи увагу до своєї присутності.

— Навіть він знає, а ти ні, — додав Силус. — Не віриш? Авжеж ти не віриш. Тоді спробуй відійти від неї, і побачиш!

Раіс відчув розгубленість, дівчину він ще тримав, і розмова з павуком не виходила занадто конструктивною. Перевірити заклинання він все ж вирішив. З обережністю він Поклав тіло Есвіль біля вогнища, яке ще не згасло.

— Що буде, якщо я відійду на відстань?

— А мені звідки знати. Відійдеш і дізнаєшся.

Стараг ступив обережний крок назад, почекав кілька секунд – нічого, потім ще один крок – знову нічого.

— Нічого! — вервольф розвів руками, демонстративно ловлячи каплі дощу.

Ще кілька кроків додали впевненості що ніякого закляття немає. Аж раптом Стараг відчув тяжкість в грудях. Його серце стислося, сповільнило стукіт, тіло стало напрочуд кам’яним, не слухалось його зовсім. Перед очима сива пелена. Він навіть не зрозумів як його власні ноги наблизились до вогнища. Перед очима промайнула всього секунда часу, він більше не стояв під зливою, а покірно сидів біля тіла чаклунки.