Роздiл 41.

Роздiл. 41

Бонусна 

 “Сімнадцять років по тому — і одна чайна ложка кориці”

> “Люди не змінюються — вони просто вивітрюють з себе те, що було зайвим.”
— напис на внутрішній стороні її улюбленої чашки

---

Було спекотне літо. Таке, коли навіть коти стають рідким станом речовини.

Село вже давно не виглядало “відсталим”. Тут зʼявився центр траволікування, маленький зелений ярмарок, майстерня з виготовлення свічок, що пахли мʼятою, і навіть — страшно сказати — власна радіостанція, де щонеділі читали “Чайні притчі від Верти”.

Так, Верта тепер була легендою. Живою. Босоногою. У вишитій сорочці, іноді з гострим язиком, а іноді — з пиріжками.

Її називали “Зелена” або “Та, що пахне лавандою, навіть коли зла”.

---

🐾 Кіт, який не постарів

Чорнушка, здається, взагалі не мав наміру вмирати. Він став більшим, пухкішим, і тепер мав свій влог (так, відеоблог, бо одна учениця Верти створила йому магічну камеру, що знімала “саме цікаве”).

> В одному відео кіт просто дві години лежав і муркотів на фоні дощу. І це зібрало 30 тисяч переглядів.

Чорнушка став мемом. Але він досі муркотів лише тоді, коли хотів, і облизував тільки ті руки, в яких “не було ілюзій”.

---

☕ Верта: версія 2.0

Їй було вже за шістдесят. Але вона виглядала як… от як людина, яка не злилась, не втомилась і не зламалась.

Сріблясте волосся — у високому вузлі. Очі — ті ж самі, хижі й теплі водночас.
У її будинку були нові меблі, але стара чашка. Нові учні, але ті ж самі пироги.

Вона проводила лекції під дубом: з філіжанкою кави, котом на плечі й темою “Як перестати всіх рятувати і почати себе не заганяти”.

> — Як вижити після любові, магії і трьох реформ в Академії? — спитав якось юний учень.
— Перестати вважати, що хтось винен у твоїх згораннях. І зʼїсти булочку, — відповіла вона.

---

💌 А потім надійшов лист

Ранкове сонце. Роса ще трималась на мʼяті. І раптом — лист. Справжній, з сургучем.

> “Вельмишановна пані Верта,
Ми щойно виявили у старих хроніках згадку про давній пророчий кулінарний артефакт — Ложку Бабці, здатну змінювати долю людини, якщо нею зачерпнути з першої випічки після прощення.
За всіма ознаками, артефакт знаходиться у вас.
Ми просимо…
…можна рецепт мафінів з корицею?
З повагою,
Архівна Магічна Колегія. Ізраїльське відділення.”

Верта посміхнулась.

> — Ніяких рецептів тим, хто досі вважає ложку сильнішою за намір.

Але все ж додала до ранкового тіста чайну ложку кориці. Бо день просив не магії — а трохи тепла.

---

🧓 І ще одне: імʼя

Мало хто знав, але колись вона таки вимовила імʼя ще раз.
Не з болем, не з очікуванням. Просто — тихо, в саду. Під лавандою.

> — Арей.
Дякую, що був.

І... того було достатньо.

---

👩‍🌾 Справжнє диво

Справжнє диво було не в заклинаннях, а в тому, як село щонеділі пахло свіжим хлібом.
У тому, як старенька пані Параска приходила посидіти в саду, бо “там тиша не самотня”.
У тому, як на лавочці збирались усі — з різних світів, але з однаковими мріями про спокій.

> Магія була не в тому, щоб змінити світ.
А в тому, щоб нарешті перестати ховатися від свого.

---

Верта наливала чай, притулялась до кота, дивилась на захід і думала:

> “А знаєш, життя,
я тебе не зламу.
Але я тебе зварю з мʼятою, зіллю в улюблену чашку
і нарешті — смакуватиму без поспіху.”