Роздiл 35.

Розділ 35.

Тінь пращурки, чай на краю світів і карта, яка показує страх

> “Карта, що показує страх, ніколи не веде в приємне місце. Але завжди — туди, куди треба.”
— запис на полях Щоденника Однієї Неочікуваної Мандрівниці

---

🌫️ Заборонений Ліс

Верта вийшла за межі мапи, намальованої навіть найхитрішими магами.

Там усе було… не таким:

дерева росли навиворіт,

трава шепотіла спогади,

а сам ліс пах… старими листами, липовим чаєм і порожніми обіймами.

Ліс Тіні Межі — саме так його називали ті, хто ніколи туди не заходив, але знатно про нього балакав.

З Вертою йшли:

Чорнушка (з новим шкіряним рюкзаком “Для магічного снеку і совісті”)

Лісар (озброєний пирогами та сарказмом)

і Печатка Межі, що тьмяно світилась, наче нічна лампа на нервовому столі

---

📜 Карта страху

В глибині лісу Верта знайшла Карту Межі — пергамент, що розгортався сам, коли ти був не готовий.

На ньому замість маршрутів — твої страхи.

— Це якась маячня, — сказав Лісар, роздивляючись пляму у формі розбитої чашки.
— Ні, це... я, — прошепотіла Верта.

На карті вона побачила:

1. Стару хатину, де вона ніколи не була, але одразу впізнала

2. Руки, що тримають дитя — і одразу відпускають

3. Напис: “Вона не вибрала — тож вибір лишився тобі”

---

🕯️ Хатина пращурки

Їх вела Печатка. Ліс став важчим. Повітря — як перед іспитом, на який не вчила.

Хатина стояла на краю — ніби далі вже не світ, а думка про нього.

Всередині:

пил,

чайник, який ще теплий, хоча ніхто не заварював,

і стара книга з написом: "Незавершене: Версія 1.0"

Верта відчинила.

Усередині — лист. Від пращурки.

> "Я мала закрити Межу. Але не змогла. Бо там… він. Той, кого я не змогла покинути. І якби ти колись дійшла сюди, знай: тінь не завжди зло. Іноді — це просто той, хто лишився чекати."
"Обери сама. Закрити. Або — зустрітися з тим, кого чекали всі ці роки."

---

👤 Тінь

На порозі з’явився силует. Високий, розмитий, ніби зібраний із диму й теплих спогадів.

— Ти — її нащадок? — спитав він.

— Я — я.

— А вона?

— Вона… не змогла. Але я — можу.

> — Якщо увійдеш у Міжсвіт — ти або повернеш його…
або лишиш частину себе там.

Верта зітхнула.

— Я вже залишала себе в інших світах. Я знаю смак втрат. Але зараз… я вибираю не тікати.

---

🌀 Край Межі

Вона зробила крок — і світ навколо змінився.

> — Не боїшся? — прошепотіла Тінь.
— Боюсь. Але з пиріжками легше.

Вона знайшла його. Старого, але не в тілі — у спогаді.

Чоловіка, який був причиною болю, війни і… розриву.
Він подивився на неї. І прошепотів:

> — Вона не змогла вибрати. Але ти схожа. Інакше. Вибери за нас обох.

---

🔓 Вибір

У руках Верти — Печатка. Гаряча. Майже як чайник.

— Я не закрию Межу. Але я зміню її.

> Не як страх. А як місце зустрічі.

Карта засвітилась. На ній тепер був напис:
“Тут можна бути. Якщо разом.”

---

🐾 Додому

Верта вийшла з Лісу. Втомлена. Тиха.

Чорнушка мовчки йшов поруч.

— Це було страшно, — прошепотіла вона.

— Але ти зробила це, — відповів він. — І не втратила себе. Ти принесла світло в Тінь.

Лісар обійняв її:

— Додому?

— Додому.

> А вдома — пиріжки, півень і план на завтра: нічого не вирішувати. Хоча б до сніданку.