Роздiл 32

Розділ 32.

Симпозіум. Бузковий бал. І одна ніч для вибору, який змінить магію назавжди

> “Висока магія — це коли ти обираєш не найсильніше, а найрідніше.”
— записка в черевичку Верти

---

  Прибуття до Паралельного Високого Світу

Портал відкрився в мить, коли Верта казала “тільки б без пафосу”.

У відповідь:

мармурові арки

фонтани з персикового чаю

і фея-привітальниця, яка зачитала її CV трьома мовами та ще однією — котячою

— Ласкаво просимо, магістрине Верто. Ваше кохання буде протестоване у найкращому світлі!

— Це точно не світло стоматолога? — пробурмотіла вона.

---

  Симпозіум Союзів

Пари з різних світів:

дві телепатки з галактичної системи Ено

оборотень і привидка (вона зникала на слові “люблю”)

дві чайні ложки, що стали людьми завдяки прокльону

Верта й Лісар — “Пара перетину з попереднім відкатом пам’яті”.

> — Ми типу… оновлені. Як стара версія любові після ребута, — сказав він.

---

  Бузковий бал

— Щоб довести, що ваше кохання справжнє, — заявили організатори, — ви маєте пройти Танець Рівноваги.

Танець Рівноваги — це коли:

ти ведеш, але не контролюєш

слухаєш, але не губиш себе

і робиш це в халаті, розшитому квітами бузку

Кожна пара мала свою музику.
Верта й Лісар — почули шепіт вітру, котрий з дитинства...
Вони не говорили. Вони лише танцювали.

І танець проростав у квітку.

---

  Зустріч з Альтернативною Вертою

Після балу її завели в сад, де чекала інша Вона — елегантна, без жодної пиріжкової крихти, з волоссям, що світилось, і голосом, який казав:

> — Ти могла б бути мною. Без котів. Без села. Без Лісара. Але з владою над світами.

— І без півня?

— Абсолютно без півня.

— От і ні.

> — Вибір досі твій.

---

 Ранок, який усе вирішив

Уранці їй подали чай.

— Висновок симпозіуму: ви — щире кохання, обране без впливу чар.

— І тому маєте право… залишити міжсвітовий ключ при собі, — додала Повноважна Пані. — І ще… Принц Пилюковий лишив для вас записку.

> "Дякую, що не обрала мене. Це теж вибір. І я його поважаю."

---

🐾 І остання крапля

Коли повернулись додому, Чорнушка спитав:

— І що, ти справді могла б бути тією ідеальною?

— Я могла б. Але якби стала, то ніколи б не навчилась… їсти пиріжок і сміятись одночасно.

— От бачиш, — сказав він. — Це і є магія.