Роздiл 29.

Розділ 29.

Академія після бурі: весілля, пироги й перші уроки для новачків

> “Після великої магії завжди прибирають не чарівники, а ті, в кого совість. І в кого вдома кури.”
— Народна приказка від Півня Омеляна

---

  Повернення до буденності (якщо це можна так назвати)

Академія стояла ціленька, хоча в деяких аудиторіях:

двері відкривались тільки після ніжного “будь ласка”

чайники співали старовинних українських колискових

а новий портал на задньому дворі видавав пиріжки, якщо задобрити його котлетою

Верта сиділа на ґанку з чашкою чаю.

— І це називається “стабільність”, — зітхнула вона.

— Це називається “новий побутовий порядок”, — поправив Лісар, вишиваючи собі фартух із написом “Пекар Переходів”.

---

  Нові обов’язки

Верта — офіційно призначена магістринею переходів і практики міжсвітової адаптації
Лісар — став викладачем курсу “Виживання в багатовимірних побутових системах” (він сам ще не зрозумів, що це, але студенти його обожнюють)
Віка — координує “Пиріжкову комісію етичного пригощання”
Чорнушка й Мотрона — керівники котячої кафедри “Мурчальної дипломатії” (три студенти вже муркотять зі ступенем)

---

  Весілля (не одне)

1. Верта й Лісар — скромна церемонія під Липою з півнем, який співав “Ой, верше мій, верше…” і котами в ролі квіткових дівчат (у вінках)

2. Віка та дивакуватий дослідник флейтозаврів — весілля з музичним супроводом і танцем “качечка” у виконанні магів

3. Мотрона й Барсик-Тінь — перше котяче шлюбне визнання у селі з окремим медовим банком

Головна страва: пиріг “Єднання світів” із яблуками, корицею та… невідомим інгредієнтом, що викликав щастя та бажання обіймати кущі.

---

  Перший урок

Верта зайшла до аудиторії.

Перед нею — двадцять юних магів із різних світів. У когось хвіст, у когось три ока, в одного — постійно росте зелений мох на голові.

> — Пам’ятайте, — почала вона, — найпотужніша магія — це не те, що вибухає.
— Це те, що залишається.
— У чашці чаю. У слові “дякую”. У тому, що ви обрали залишитись.

---

🐾 І трохи післясмаку

— Що скажеш, Чорнушко? — запитала Верта ввечері, коли всі сиділи на терасі.

— Я скажу, що світ став м’якшим. Як подушка з гречкою.

— Це комплімент?

— Це доля.

Мотрона муркнула:

— А ще він став пахнути домом. Нарешті.