Роздiл 27.

Розділ 27.

Пиріг, ім’я і перший справжній поцілунок (чи ні)

— Як тебе звати? — спитала Верта, знову і знову.

Він лише знизував плечима, сідаючи на ґанку, де лежав мішок з яблуками й коробка з борошном.
— Я не знаю. Але сьогодні хочу спробувати… спекти щось із цим.

— Що, ім’я?

— Пиріг.

---

🥧 Курс виживання для амнезика: випічка

Віка відсунула штору й озирнулась у кімнату.

— Що ми маємо?

Один чоловік без пам’яті.

Одну жінку з блокованими спогадами.

Двоє котів, які шпигують.

Півня, який читає вголос любовні романи.

Рецепт: ідеальний роман із легким присмаком катастрофи.

---

🐾 Котячі шпигуни

— Я не довіряю йому, — буркотів Чорнушка.
— Бо у нього ноги довгі? — спитала Мотрона.
— Бо у нього очі, ніби він щось пам’ятає, але не каже. І тому, що він… не любить мак. Хто, в біса, не любить мак у пиріжках?

— Підозріло.

Вони встановили чергування. І “випадково” залишили валер’яну поруч із місцем, де той ночував.

План: зірвати маску, якщо він виявиться демоном, який боїться кішок.

Результат: він гладив Чорнушку годину. Чорнушка муркотів. І потім сказав:

— Я зламався. Мені треба обійми.

---

 Перо оживає

Поки чоловік (так, безіменний) замішував тісто, Перо здійнялось у повітря і… почало писати ім’я.

> Л… І… С…
Лісар?

Він озирнувся, ніби почув.

— Це щось знайоме, — прошепотів.

— Моє серце щойно впало в каструлю, — пробурмотіла Верта. — Знову. Уже втретє за тиждень.

---

  Пиріг, як магічний індикатор

Вони пекли разом. Спочатку — мовчки. Потім — сміючись.

Його тісто вийшло кривим

Її начинка — гострою, бо замість кориці сипнула перцю

А загалом — вийшов пиріг, що пахнув домом

> — Це про мене? — спитав він, коли пиріг вистигав на вікні.
— Якщо ти теплий, з дивною начинкою, але хочеться тебе їсти — то так, про тебе.

Він засміявся. І тоді їхні погляди зустрілись.

---

💋 Поцілунок (чи ні?)

— Якщо я тобі подобаюсь, — прошепотів він, — то, може… дозволь…

— Тільки якщо без імені. Ще не час, — відповіла Верта.

— А з пирогом?

— Пиріг дозволяю.

Він нахилився. І тоді…

> БУМ!

Півень Омелян врізався в вікно, побачивши їхні обличчя, і від переляку скрикнув “Я згідна!”

Вони обоє засміялись. Поцілунку не було. Але було щось краще — відчуття, що він ще попереду.

---

  Пізніше, вночі

Верта дивилась на небо, а Перо писало на папері:

> “Його ім’я — Лісар.
Він був твоїм.
Але ти залишила його, щоб жити.
Тепер — час повернути не тільки ім’я. А й вибір.”

Вона зітхнула.
— Що ж… тоді пиріг — тільки початок.