Роздiл 26.

Розділ 26.

Гість із іншого переходу. Імені він не має, але тіні бояться його

Усе почалося з того, що всі коти одночасно підняли голови, насторожили вуха й замовкли. А це — уже тривожний сигнал. Бо навіть під час землетрусів і ярмарків вони встигали нявкати й обурюватись.

— Щось не так, — сказав Чорнушка. — І це не тому, що в Мотрони знову закінчився валер’ян.

— Відчуваю, — пробурмотіла Верта. — Простір тріщить… неначе хтось входить не з дверей, а крізь саму тканину світу.

---

  Він з'явився в тумані

Чужинець вийшов із ранкового серпанку, коли ще не розцвіли перші чайові кущі.

Високий, більше двох метрів

Довге сріблясте волосся до пояса

Очі — темно-зелені, мов лісова гуща

Одяг — мов витканий з попелу й місячного світла

Мовчить. Але не порожній. Від нього віяло… спогадами.

Коти розступилися. Півень Омелян затнувся на другому “ку”.

Верта вийшла назустріч.

— Ти хто?

> — Я не знаю. Але мене вело Перо. До тебе.

---

🪶 Перо реагує

Перо, що до того мирно лежало на полиці, вибухнуло світлом і вирвалося їй у руки.

На його поверхні з’явились рядки:

> “Остання частина. Спогад, який вона віддала.
Носій — він. Але й тінь.
Ім’я — заблоковано. Прийняти чи повернути?”

— Що це значить? — Верта дивилась на нього.

> — Я… здається, був колись кимось важливим для тебе. Але…
…ти сама віддала мене в інший Переход.

---

🕯️ Магічне сканування

Віка, не довіряючи “срібному незнайомцю”, викотила стару магічну рамку з Академії.

— Ось, зараз ми тебе проскануємо — і з’ясуємо, хто ти: маг, демон, фанат лавандового чаю чи просто симпатичний амнезик.

Після гудіння, іскор і трьох розірваних капців, рамка показала:

> “Серцевий зв’язок з Вертою: 94%
Минуле життя: пов’язане
Справжнє ім’я: приховано самим носієм
Потенційна загроза: …емоційна нестабільність Верти”

— Дякую, цього я не знала, — пробурчала Верта. — Знову я винна.

---

  Сила спогадів

Уночі, коли всі спали, він підійшов до неї.

> — Я бачив тебе уві сні. Ще до того, як прокинувся тут. Ти сміялась. І тримала мене за руку.

Верта мовчала. А потім:

— Якщо це мій спогад, якого я не хотіла… може, там була любов? І я її віддала?

Він кивнув.
— Може. А може, ти просто боялась, що хтось побачить тебе не сильною, а справжньою.

Вона глянула в небо. Потім на нього.

— Знаєш… Тут традиція. Новеньких спочатку пригощають пирогом. А потім уже вирішують, залишати чи виганяти.

> — А якщо я лишусь?

— Тоді разом придумаємо тобі ім’я. І нову історію.

---

🐾 Чорнушка, як завжди, в тему

— Мені він не подобається, — буркнув кіт, сидячи під вікном.

— Бо високий?

— Бо Верта дивиться на нього, як на останній шматок пирога, що його не хочеш, але вже майже з’їла.