Роздiл 24.

Розділ 24.

Перо, що згадує. І світ, що вибирає

Шлях до зламаного Переходу пролягав через Зону Пам’яті. Там усе було дивним: дерева росли навиворіт, каміння нашіптувало вірші, а трава вмирала, якщо про неї згадати щось сумне.

— Це місце — як моя підсвідомість у понеділок зранку, — буркнула Верта, озираючись. — Без кави не розберешся.

— Без любові — теж, — філософськи додав Морель. — Тут усе реагує на те, ким ти був.

Сірко йшов попереду, тримаючи обидва пера — одне світле, друге темне. Вони мерехтіли, але не торкались одне одного.

> — Вони бояться, — прошепотів він.
— Чого?
— Правди.

---

  Випробування Верти: Дзеркало

На їхньому шляху виросла стіна з води, в якій було видно… минуле Верти.

Вона побачила:

Як Марічка ще на Землі відмовилась від пропозиції справжнього життя, бо “не на часі”

Як втратила себе, роблячи усе для інших

Як перестала писати, мріяти, хотіти

Як перед стрибком у Переход сказала одне бажання:

> “Я хочу забути, що втратила себе.”

Вода затремтіла. І прошепотіла:

> — А тепер? Хочеш згадати?

Верта стояла мовчки. А потім сказала:

— Так. Бо без цього — я не зможу йти далі.

Вода вибухнула світлом.

---

🪶 Об’єднання Пер

Сірко підійшов до Верти й простяг обидва пера.

> — Якщо ти пам’ятаєш — вони тебе визнають.
— А якщо ні?
— То я дам їм копняка. В мене маленька, але емоційна нога.

Вона торкнулась обох. І в ту ж мить — світ почав зрушуватись.

> — Об’єднання активовано, — пролунав голос. — Відкрити нову реальність чи зберегти стару?

Морель дивився на неї.
— Ти можеш створити будь-який світ. І більше ніколи не болітиме.

Верта зітхнула.

— Болітиме. Бо я — жива. Але в цьому і суть.

> — Твій вибір?

— Не втекти. А жити. І будувати. І пекти пиріжки. Навіть якщо вони трохи криві.

---

 Новий Переход

Світ засвітився — але не зник. Просто… став яснішим. Магія лишилась. Але тепер — чесна. Відверта. Жива. І в серці її — стояли вони:
Верта, Сірко, Морель, коти, і світ, який вибрали не страх, а пам’ять.

> — Що тепер буде? — спитав Райен, коли побачив світло в небі.
— Те, що завжди буває після великої магії, — сказала Віка. — Прибирання.

Чорнушка зітхнув:
— Може, хоч цього разу обійдеться без журавлиних екскрементів у бібліотеці?