Роздiл 23.

Розділ 23.

Зустріч із Тінню. Імла повертається

Усе почалось зі звуку. Неначе хтось повільно рвав шматок старого плаща. А потім — запах. Сирої землі, прілих слів і обітниць, які не стримали.

Верта прокинулась серед ночі.

— Райен?
— Це не я. Я взагалі сплю голосно і з чарівним похрапуванням.
— Сірко?
— З ним Чорнушка. Вони вчаться грати в “хто перший засне на відварі м’яти”.

Вона вийшла надвір. І побачила Імлу.

Не туман. Імлу. Живу. Дихає. Слухає.

У центрі стояла фігура. Висока, розмита, мов тінь, яка вирішила не підкорятись жодному джерелу світла.

> — Ти змінилась, Марічко, — сказав голос.
— А ти ні. Все ще пафос і ефекти. Хто ти?

> — Той, хто бачив, як ти забула. Той, хто тримав друге Перо. І той, хто… майже був тобою.

---

 Імла має ім’я

— Мене звуть Морель. Я — Тінь Переписувача.
— Це звучить як діагноз, — буркнула Верта. — У вас там, у Тіней, є профілактика від надмірної драми?

> — Я був створений, коли ти вперше злякалась власної сили.
— Та це я ще в школі зробила. І що?

> — Я залишився. І… знайшов Перо. Друге. Воно веде мене до Сірка.
— Чого ще?

> — Бо Сірко — ключ. І без нього Перо не з’єднаються. Але якщо ти не допоможеш мені… Імла забере всіх. Твоїх. І тебе.

---

🧃 Що каже чай

— Ну, принаймні він вічливо погрожує, — сказала Верта пізніше, завариючи чай із глоду.

— Що будемо робити? — спитав Райен.

— Спочатку… я поговорю з Пером. Із нашим.

Перо лежало на полиці. Але щойно вона торкнулась його пальцями, воно завібрувало і “відповіло” записом на склі:

> “Морель = Відбиток.
Перо №2 = Зламане.
Якщо з’єднаються — стане повним. Але стане ким?
І чи залишиться вона не тінню?”

— Воу. Це вже складніше, ніж інструкція до мультиварки, — хмикнула Верта.

---

  Сірко і правда

— Я знав, що він прийде, — сказав Сірко.

— І ти мовчав?

— Я малий. Я намагався сваритись із хлібом, бо він не хотів бути тостом. У мене були інші пріоритети.

— А тепер?

— Тепер я знаю: якщо я не піду до Мореля — він сам прийде. Але йому треба не я. Йому треба… ми з ним разом.

> — Я його тінь, а він — моя. Але ти — наш вогонь, Верто.
Без тебе ми просто… два уламки.

---

 Вибір

У нічному небі блиснуло. Морель знову з’явився. І мовив:

> — Один раз. Один шанс. Я покажу вам, що чекає. І ви вирішите.

Перед ними розгорнувся… інший світ. Без магії. Без сміху. Без котів. Без ярмарку. Без Віки. Без Академії. І… без Верти.

— Це… якщо ми не з’єднаємось? — спитала вона.

> — Це — якщо ми оберемо страх.

Сірко подивився на Верту. Вперше — серйозно.
— То як? Йдемо назустріч тіні? Чи тримаємось разом?

Верта витерла сльозу.
— Разом. Але за однієї умови.

> — Якої?

— Коти — лишаються.

Чорнушка гордо виступив вперед:
— Справедливо.