Роздiл 22.

Розділ 22.

Віка, коти, і магічна посвята в чайники

— Я не розумію, чому у вас коти розмовляють, а чайники літають, — заявила Віка, стоячи серед двору Академії з блокнотом у руці. — Але окей. Дайте мені три дні — і у вас буде ярмарок, інвентаризація казанів і реєстр чаклунських котів.

Чорнушка здригнувся:

— Мене не можна реєструвати. У мене статус вільної істоти з правом спати на будь-якому столі.

— Істота? — переспросила Віка, не відриваючись від записів. — А в тебе медична книжка є?

— Тепер боюсь тебе більше, ніж проклятої імли, — прошепотів він Верті.

---

  План Віки

9:00 — інвентаризація казанів: «рахуємо ті, що варять, і ті, що “пророкують”»

10:30 — реєстрація тварин, які говорять (коти, гуси, один півень, що цитує Шевченка)

12:00 — чаювання з дегустацією магічних напоїв (під наглядом)

13:00 — посвята новеньких у «чайники» — тобто тих, хто поки «просто гріється, але ще не кипить»

— Я серйозно, — сказала Віка, — або ми наводимо порядок, або я викликаю земну СЕС. І не важливо, що вона сюди не доїде.

---

  Посвята в «чайники»

— Я щось не зовсім розумію, — бурмотіла Верта, спостерігаючи, як Віка ставить у коло казани, в яких замість зілля було… липове варення і пакетики з чаєм.

— Це символічно! — відгукнулась Віка. — Якщо ти ще не кипиш магією, але вже “прогріваєшся”, значить — ти чайник. І нічого тут соромитись.

— Вона серйозна? — спитав Райен.

— Вона — земля. І вона приносить порядок. Навіть якщо це звучить, як сценарій комедії про відьом і реєстраторку шлюбів, — зітхнула Верта.

---

🐾 Коти й бейджики

Кожен кіт отримав бейджик.

Чорнушка — “Провідник, старший по виварках”

Мотрона-Сіамська — “Відьма в тілі кота або навпаки”

Барсик-Тінь — “Всі думають, що його не існує, але він існує”

— А можна я сам собі намалюю бейджик? — спитав Барсик.

— Якщо не чорнилом з мертвої жар-птиці — малюй, — дозволила Віка.

---

  Чаювання з наслідками

— О, оцей зелений чай з м’ятою… він мене трохи розслабив, — сказала Леокадія, хитка й усміхнена, як молодість.

— Бо він із краплею “Зілля Небайдужості”, — гордо заявила Верта. — Його придумала баба Таня ще до свого дерев’яного переродження.

— А мені дайте того, що “Повертає глузд і забирає зайвих”, — попросила Віка. — Бо в мене вже три відвідувачі, які думають, що ярмарок — це кастинг на наступного обранця Верти.

— А вони випадково не з хвостами? — уточнив Райен.

— Один — з рогами. Один — з довгими вухами. Один… я не впевнена, це був хлопець чи дуже переконлива жаба.

---

  Перо і поезія

Перо раптом піднялося у повітря і... почало говорити римами:

> Якщо коти вже носять знаки,
А чай вважають за ознаки,
То знай, що скоро буде зліт —
І з Переходу хтось іде!

— Воно що, тепер поет? — вражено прошепотіла Верта.

— Якщо наступного разу воно заговорить в стилі репу — я йду на пенсію, — сказав Чорнушка.

---

  Повернення до себе

Коли ярмарок завершився, Верта стояла на терасі. Віка сіла поруч із чашкою чаю.

— Ти справді віриш, що це все — не сон?

— Інколи — ні, — зізналась Верта. — Але тоді згадую, як ти за день перетворила магічний хаос на сільраду — і думаю: хіба в сні так буває?

Віка посміхнулась:

— Я не знаю, як я тут опинилась. Але мені… спокійно. Вперше за довгий час.

Верта простягла їй шматок пирога:

— Тоді ласкаво просимо в світ, де чай — це серйозно, а коти — ще серйозніше.