Роздiл 21.

Розділ 21.

Повернення до Вузла

Коли буря вдарила над Академією, небо розірвалося надвоє, немов хтось вирішив “переписати погоду”.

— Я взагалі-то на дощ розраховувала, а не на містичний армагеддон, — пробурмотіла Верта, ховаючись під балконом.

— Це не звичайна буря, — сказав Райен, роздивляючись небо. — Це Вузол. Він… оживає.

— Може, він просто хоче уваги? — кинув Чорнушка. — Як я, коли не годують три години поспіль.

Але Перо, що весь цей час лежало спокійно на полиці, піднялось у повітря. Засвітилось. І почало виписувати слова в повітрі:

> “Час повернутись.
Там, де вибір ще не зроблено.
Там, де ти залишилась.”

Верта ковтнула повітря. Вперше за довгий час… вона боялась себе.

---

 Портал

Перо розкрило простір у повітрі. В ньому — кімната, схожа на її стару домівку, але дещо інша. І — жінка. Така ж, як вона. Тільки… сумніша. Стримана. Без тієї іскри, яку вона здобула в цьому світі.

> — Ти… я? — прошепотіла Верта.
— Я — та, що залишилась. Та, що не пішла.
— І що?
— Я не жила. Я чекала.

І коли ти вибрала інший шлях — я залишилась у Вузлі. Як затиснутий нерв у пам’яті світу.

Її двійник торкнувся Перо:

> — Якщо ми з’єднаємо спогади, ти побачиш усе. І зрозумієш, чому тебе вибрали.

---

  Переплетіння

Коли їхні пальці зустрілись, спогади хлинули, як весняна вода після дощу:

Верта бачила себе ще як Марічку — коли вона стояла в полі з телефоном на палці.

Коли трави говорили до неї, але вона ще не вірила.

Коли вона вперше відчула магію… і відступила.

А її “інша” — бачила, як Верта сміється, свариться з котом, лікує дітей у селі, варить чай, сперечається з духами і будує новий світ.

> — Ти дала собі право на помилку. Я — ні, — прошепотіла друга Верта. — І тому ти — жива.

---

  Гостя

Після повернення — ще до того, як Перо встигло згорнутись у писарську спіраль, у двері постукали.

— Ви Верта? — почувся голос. — Або Марічка? Я… Я Віка. Ми разом на психологію вступали. Тільки… ви зникли, і всі думали, що…

— Що я зникла?

— А я… пройшла. І отут прокинулась. І бачу: ви. У мантiї. З котом. І магічною палицею, яка мене, здається, хоче вкусити.

Чорнушка підняв брову:

— О, новенька. Це буде весело.

---

  Що далі?

Верта сиділа на даху Академії. Поруч — Перо, Райен, Сірко, коти, і тепер — гостя з Землі, яка нагадала, ким вона була.

— То що далі? — спитав Райен.

— Тепер — ми напишемо це разом.
— Що саме?
— Світ. Але вже без страху. З гумором, з помилками, з борщем… і зі мною.

Перо блиснуло:

> “І з Продовженням.”