Роздiл 19.

Розділ 19.

Маленький Сірко і велике Пророцтво

— В мене свербить ліве вухо, — заявив Сірко зранку, — значить, або хтось думає про мене, або скоро буде магічна халепа.

— Це не халепа, це називається алергія на мій чай із шавлії, — відгукнулась Верта, намагаючись розбудити Чорнушку, який зарився в подушки Академії, наче в своїй особистій норі.

— А я думаю, це сигнал, — хлопчик винувато дістав зі свого рюкзака щось, загорнуте в ганчірку. — Це карта. Вона… сама прийшла. Після того, як я впав у бочку з відваром правди.

— Бочка?! — Верта схопилась. — Та то ж був експеримент Леокадії!

— Ну… я став правдивішим, хіба ні?

---

  Магічна карта

Карта світилась слабким жовтим світлом і… мурчала.

— Це вона так прикидається спокійною, — прокоментував Чорнушка. — Але щойно ми зберемося в похід — вона покаже свій характер.

— Мурчить? — здивувалась Верта.

— Ага. Вона чутлива до страху. Якщо ти боїшся — карта облизує тебе світлом. Дуже… підтримуюче. І трохи лоскотно.

Райен придивився:

— Це ж… карта Переходу! Її шукали понад століття. Вона вела до Дому між світами.

— Дому… між світами? — перепитав Сірко. — І що там? Великий вбиральний портал?

— Майже. Там сховане Перо Переходу — артефакт, який може або відкрити всі брами, або назавжди їх закрити. Але тільки той, кого карта визнає гідним, зможе його торкнутись.

— І що, мене визнає?

Карта муркнула голосніше.

— Думаю, так, — зітхнула Верта. — В тебе тепер офіційний статус “малий обраний”.

---

  Початок подорожі

Вони вийшли за межі Академії. Туман був густим, але карта світилась жовтими лапками.

— Вона малює маршрут… у вигляді котячих слідів?! — вигукнула Верта.

— Ну вибач, що в магії є почуття стилю, — відповіла карта голосом, схожим на сонну Борщика.

— Так, ми точно всі з’їхали з котушок, — зітхнув Райен.

---

  Випробування: Тінь сумніву

На півдорозі їх зустріла перша пастка. Туман загус, і з нього вийшла Тінь, схожа на… Верту.

> — Ти знову сумніваєшся. Ти не зможеш довіритися малому. Не зможеш довірити йому силу. Бо сама її боїшся.

Верта відступила — але Сірко вийшов уперед.

— Якщо ти — її сумнів, то я її віра. Я — не великий, але чесний. І я обіцяв: я допоможу.

Тінь завмерла. І зникла, мов ніколи не існувала.

— Це… спрацювало?

— Малий, — Чорнушка кліпнув, — коли виростеш, я тебе офіційно запрошую до нашого Ордену Саркастичних, але Надійних.

---

  Дім між світами

На краю лісу стояв будинок. Ні вікон, ні дверей — тільки… дерево, з якого росло світло.

— Це він, — прошепотала Верта.

Сірко ступив уперед. І дерево… розквітло. На ньому з’явилось Перо. І воно саме впало до його рук.

> — Ти — новий Письменник Переходу, — пролунало в повітрі. — Малий, але з великим серцем. І тепер ти можеш змінити хід пам’яті.

— А я ще й букви не всі пам’ятаю, — чесно зізнався хлопчик. — Але вчитимусь!

---

🐾 Повертаймось

На зворотному шляху Верта тримала Перо в руках, а Сірко — її за руку.

— А я боялась, що нічого не вийде, — шепнула вона.

— А я знав, що вийде, — відповів він. — Бо ти — найкраща з усіх, кого я знаю.

Чорнушка муркнув:

— Ну… після мене, звісно.