Роздiл 18.

Розділ 18.

Академія і буря

— Я думала, магічні академії виглядають… ну, пафосніше, — пробурмотіла Верта, коли вийшла на кам’яний майданчик перед головним корпусом.

Будівля нагадувала щось середнє між ратушею, винним погребом і в’язницею для чаклунів.

— Вони були пафосні, — відповів Райен, — до останнього ремонту, який робили два гноми й один студент, що провалив архітектурну трансмутацію.

— Зате зручно, — додав Чорнушка. — Камін є. Я бачів. І пічка, де гріється зад. А більше мені нічого не треба.

---

  Знайомство з Академією

Усередині пахло старими книжками, кавою з осадом, і трохи — фіалками, які хтось, певно, намагався вирощувати на підвіконні ще до прокляття 182-го року.

— Ну привіт, скандальна пані Переписувачка, — прозвучав голос. — Стільки галасу навколо вас, а ви всього лиш дівчина з рюкзаком і поглядом “я вам тут усе зараз перепишу”.

Перед нею стояла жінка років п’ятдесяти, з гострим підборіддям, срібним волоссям і мантією, яка явно бачила більше інтриг, ніж сам Рада Чистоти. Вона простягла руку:

— Магістра Леокадія Ламбрікс. Викладаю етику заклять і неконтрольовану спадкову магію. Колись… трохи знала твого Кайтара.

— Трохи? — пересмикнувся Райен.

— Тихо, хлопче. Мені вистачить однієї фрази, щоб змусити тебе червоніти на п’ятому курсі.

---

  Малий сюрприз

— Пані Переписувачко! Пані! Ви — це вона? — раптом вигукнув дитячий голос.

До них підбіг хлопчик років дев’яти, з рудим волоссям, веснянками і… дивним сяйвом у очах.

— Це твій? — шепнув Райен.
— Ні! — шипнула Верта. — Хоча, якби був, я б не здивувалась.

— Мене звати Сірко, — повідомив малюк. — І я — ваш учень. Бо я вчора з’їв аркуш вашої книги. Він був смачний. І тепер я бачу слова в голові.

— Ти що, проковтнув пергамент із фрагментом Переходу?! — сплеснула руками Леокадія.

— Ага. І ще дві сторінки списку покупок. Тепер я знаю, що вам треба цибуля, пелюстки м’яти й шоколадні сердечки. Ви дивна, але мені подобається.

---

  Урок №1: Буря

Несподівано небо над Академією потемніло. Вітер завив, дерева пригнулись, а в повітрі запалахкотіла блискавка, згортаючись у символічну руну.

— Це не просто буря, — сказала Леокадія. — Це заклик-нагадування. Стара магія. Хтось хоче, щоб ти згадала… щось, чого не хочеш згадувати.

— Може, це моя стара боргова розписка, — зітхнула Верта. — Або той день, коли я сперлась на мітлу, думаючи, що вона декоративна.

Чорнушка сплигнув із підвіконня:

— Або той момент, коли ти обіцяла коту рибу — і принесла броколі. До речі, я досі не забув.

---

  Ритуал з борщем

— Є спосіб зняти бурю, — сказала Леокадія. — Треба відварити щось… дуже особисте.
— Борщ? — спитала Верта.
— Ідеально. Але з буряком Борщиком.
— А він не проти?

Борщик (той самий буряк-котик) розплився в усмішці:

— Якщо дам ложку перший, тоді можна. Але тільки з насінням чортополоху. І ніяких лаврових листків — вони викликають у мене пророчі алергії.

---

  Кінець дня

Після всього, коли буря розсіялась, борщ настоявся, а Сірко почав дрімати, Верта вийшла на дах Академії.

Райен сів поруч.

— А що далі?

— Не знаю. Але тепер у мене є учень, буряк з характером і дивачка-викладачка, яка знає мого напівдемона краще, ніж хотілося б.

— І що ти відчуваєш?

— Що вперше все… на своєму місці.

Чорнушка потягнувся:

— Це до першого вибуху. Але так, момент поки милий.