Роздiл 15.

Розділ 15.

Між вузлами і пророцтвом

Коли портал вибухнув світлом, усе зникло — звук, запах, тверде під ногами. Була тільки порожнеча, яка пульсувала в такт серцю. Чи то Верти, чи то самої реальності.

— Ви... тут? — прошепотіла вона, розплющуючи очі.

— Наче не помер, — відгукнувся Райен. — Хоча якщо це рай, я трохи розчарований: пахне мокрою мохнатою кішкою.

— Я взагалі-то кіт, а не аромасвічка, — буркнув Чорнушка, відсапуючись із її рюкзака. — І до речі, ви на мені приземлилися.

---

 Вузол

Перед ними розкинувся простір, схожий на… ніщо. Повітря світились мʼякими лініями, мов тріщини в скла. А вдалині — дерев’яний міст, що вів у туман, над яким нависали уламки дверей, годинників, арок і навіть… частина човна.

— Це і є вузол? — прошепотіла Верта.

— Це… петля часу, — відповів Райен. — Тут немає майбутнього чи минулого. Є лише те, що ти несеш із собою.

— А якщо я загубилась?

— Тоді це місце знайде тебе.

---

🔮 Фрагмент з минулого

Посеред мосту на них чекав… силует. Жіночий. У білому, із волоссям, зібраним у вузол.

— Це вона, — прошепотіла Верта. — Авеліна?

Фігура обернулась — і стало моторошно: обличчя було таке саме, як у Верти. Хіба що трохи старше. Строгіше. Втомленіше.

> — Якщо ти це бачиш — ти пішла моїм шляхом. Я зробила вибір: зберегти памʼять — або врятувати коханого. Я обрала перше.

— Якщо ти вибереш друге — ти забудеш мене. Але, можливо, збережеш себе.

Верта сполотніла.

— Вона… Я… Це я?

Райен мовчав. Але в очах у нього вже був страх.

— Виходить, одного разу… ти вже мене втрачала?

---

💔 Сумнів

— Слухай, — сказала вона, стоячи на краю мосту, — якщо мій шлях веде до втрати, якщо я вже була тією, хто відмовився від тебе — може, я не маю права бути з тобою знову?

— Ти маєш право бути тим, ким хочеш. Навіть якщо минуле — кричить з усіх боків. Ти — не Авеліна. І навіть якщо ти колись була нею… тепер — інша.

Чорнушка жалібно заскавчав:

— Ну і що тепер? Розійдемось, поплачемо в подушку і знову підем на війну з тінями?

Верта всміхнулась крізь сльози.

— Ні. Ми підемо далі.

---

  Новий супутник

Коли вони ступили з мосту, з туману вийшов хтось. Високий, у темному, з рогоподібним візерунком на чолі. Очі — зелені, мов бурштин у тіні. Волосся — срібне, аж світилось.

— Ти… не з цієї реальності, — сказав Райен насторожено.

— І не з наступної, — озвався незнайомець. — Але я був із нею. Раніше. У тій війні, що ще не почалась.

— Зі мною? — Верта завмерла.

— Ти — голос, що пробудив мене. І я прийшов, бо час знову ламається. Мене звати Кайтар. І я прийшов нагадати тобі, ким ти була — і ким ти маєш стати.

---

 Пророцтво

Кайтар простягнув сувій. На ньому — руни, що світились світло-фіолетовим.

> “Коли Переписувачка торкнеться себе самої — світ обнулиться. Але якщо вона обере Любов — згорить памʼять.”

Верта тремтіла.

— Мені що — вибирати між вами двома?

— Ні, — прошепотів Райен. — Тобі доведеться вибрати… між собою і собою.