Роздiл 14.

Розділ 14. 

Бібліотека між корінням і перша спроба втечі

Сховище було старим. Дуже старим. Кам’яні стіни вросли в коріння дерев, що росли над ним. А в повітрі — запах грибів, вогкості… і трохи — меду.

— Бібліотека виросла навколо дерева пам’яті, — пояснив Тарас, проводячи Вертy і Райена вузьким коридором. — Колись тут писали перші хроніки Переходів. Потім їх заборонили. А дерево… лишилось.

— І що, воно живе? — запитала Верта.

— Живе. І читає.

— Що?

— Те, що ти не озвучуєш.

---

 Щоденник

У закинутому залі серед коренів — книжки без назв. Вони розкриваються тільки тим, кому “дозволено памʼятати”.

Одна з них сама впала з полиці, коли Верта проходила повз.

— Це знак? — прошепотіла вона.

— Або порив вітру, — відповів Чорнушка. — Але це світ магії, тут і пориви з характером.

У книзі — почерк жінки, сильний, різкий.
На першій сторінці:

> “Мене звали Авеліна. Я була Переписувачкою. І я втратила час.”

Читати було страшно — бо описане ставало… знайомим.

> “Я зустріла чоловіка з очима кольору весняного листя. Я знала, що маю тікати, але він сказав, що залишиться. І я повірила. Це була помилка. Бо він не знав, що я маю в собі силу, яка переписує не тільки пам’ять — а й серця.”

Верта ковтнула повітря.

> “Я ховалась у бібліотеці між корінням. І тоді почалось полювання. Я відчувала, що хтось із наших — не наш.”

На останній сторінці — напис від руки, чорнилом, що ще не висохло:

> “Ти читаєш це зараз. І якщо так — у тебе ще є шанс.”

---

🐾 Сумніви і жарти

— Це може бути збіг, — сказав Райен, читаючи через її плече.
— А може — дзеркало. І я в нього вже глянула.

— Може, це вона тебе бачить через час, — пробурчав Чорнушка, що вмостився на стосі книг. — А ти їй хвіст не махнула. Не виховано.

Верта всміхнулась, але погляд лишився тривожним.

— Якщо це справді написано для мене… що мені робити?

— Точно не впадати в істерику, — озвався Тарас з коридору. — Бо, схоже, у нас проблеми.

---

⚠ Перша спроба втечі

Уночі бібліотека злегка здригнулась.

— Це землетрус? — запитала Верта.

— Це — не ми, — відповів Райен.

Двері в один із бокових тунелів почали плавитись, наче їх топили зсередини. З-за рогу вибігла Сердечниця, Марічка, бліда й закривавлена:

— Зрадник! Вони відкрили прохід! Рада вже внизу!

Тарас витяг кулю — артефакт-портал.

— Я відкрию вузол у кореневому залі. Але він нестабільний. Може перенести вас… не туди, куди треба.

— Або… в правильне місце, якщо ми ризикнемо, — відповіла Верта.

---

  Вибір

— Верта, — Райен глянув на неї серйозно. — Ми можемо лишитись і битися. Або піти — і знайти той вузол, що вів до першої Переписувачки. Ти відчула її. Вона — частина тебе.

— Ми знайдемо її?

— Або себе.

Чорнушка скочив їй на плече:

— Ну, давайте вже. А то мені здається, що зараз ця стіна нас з’їсть, а я не маю настрою на страви з каменю.