Роздiл 12.

Розділ 12.

Магія Переходу і полювання Чистоти

— Я повинна спробувати, — твердо сказала Верта, тримаючи в руках старий медальйон із Саду Споминів. — Якщо я можу змінити хоч одну смерть — я це зроблю.

— Це небезпечно, — Райен дивився на неї так, ніби вже бачив, чим усе закінчиться. — Радники Чистоти не попереджають. Вони просто знищують. Їхня догма — “памʼять має текти тільки вперед”.

— А я скажу їм, що в мене — протитечія.

---

🌘 Спогад для змін

Вона сіла на підлогу. Перед нею — кристал спогаду. Всередині — дівчина в зеленому плащі, яку Верта колись побачила в Саду. Її вбив хижий звір, і ніхто не прийшов на допомогу.

— Я зупиню цю смерть, — прошепотіла Верта. — Не назавжди. Але хоча б на одне “ще не час”.

Вона стиснула кулон, заплющила очі, уявила місце, момент, себе — не теперішню, а потрібну — і...

> Вона стояла посеред лісу. Дощ. Дівчина перед нею кричала, тварина кидалась. Верта махнула рукою — і дерево, що хиталось поруч, упало саме туди, де була істота. Шурхіт. Крик. Тиша.

> Дівчина задихається, дивиться на неї, питає: “Хто ти?”

> А Верта відповідає: “Та, хто ще вчиться. Але вже не боїться”.

---

⚠ Наслідки

Після повернення — світ був… трошки не такий. Баба Таня пригадала, що “та дівка з Зеленого Кутка”, здається, вижила після нападу. Хоча раніше вона нібито вмерла.

Чорнушка відчув зміни ще раніше:

— Я відчуваю магічну відрижку. Хтось точно дуже гучно “переписав” спогад. Ти?

— Я, — зітхнула Верта.

— Геніально. Із тебе вийде гарна бунтарка. Якщо виживеш, звісно.

---

🔥 Перша атака

Вночі в повітрі з’явився звук, схожий на тріск скла. У дворі — тріщини в повітрі. Прямо в простір врізались двоє в чорному: чоловік і жінка з білими очима. На їхніх руках — татуювання у формі спіралі, що затягує в себе перо.

— Верта, маг Переходу, — сказала жінка. — Ти порушила кодекс Памʼяті. Ми прийшли, щоб… переконатись у твоїй здатності більше цього не робити.

— А якщо я не дамся?

— Тоді тебе не стане. І минулого також.

---

🌀 Магія як вибух

Райен встиг першим. Він кинув Верті амулет із символом Вежі — той загорівся і створив навколо неї купол.

Але Верті цього було замало. Вона відчула, як із її грудей вивертається хвиля — не гніву, не страху, а відчаю, що має силу. Слова вирвались самі:

> “Залиште мій час! Моя памʼять — не ваша!”

І простір між ними розірвало світлом. Двоє агентів відлетіли, як листя у бурю.

— Ого, — прохрипів Чорнушка. — Вона тепер не просто “памʼятає”. Вона ще й “переходить із вибухом”.

---

💔 Вибір Райена

Після сутички Райен мовчав довго. Потім підійшов, сів поряд і сказав:

— Якщо я залишусь із тобою — я стану ворогом Ради. Мене викреслять із Вежі. Я втрачу статус, учнів… усе.

— Я не прошу тебе. Я просто знаю, що… з тобою не так страшно.

Він узяв її руку.

— Я залишусь. Бо краще бути вигнанцем із тобою… ніж архіваріусом без серця.