Роздiл 11.

Розділ 11.

Дзеркала Крові і поцілунок тіней

Уночі Сад Споминів змінюється. Те, що вдень пахне жасмином і м’ятою, в темряві набуває іншого запаху — давнього, гострого, з присмаком металу і чогось... забороненого.

— Ти це чуєш? — запитала Верта, коли листя раптом перестало шелестіти.

— Чую. Це не вітер. Це — дзеркала зрушились, — відповів Райен і раптом зупинився. — Ми вже близько до їхнього кореня.

— Дзеркала мають корінь?

— Усе, що росте з магії, колись мало зерно. А ці... з’явились із першої брехні. З першого “я не винен”.

---

   Дзеркала Крові

Попереду з’явилось щось схоже на арку, виковану з чорного заліза. За нею — плоский майданчик, на якому стояли три дзеркала, схожі на камʼяні стели, вкриті рунами.

— Кожне дзеркало показує правду, але… не завжди ту, що ти хочеш бачити, — сказав Райен. — Перше покаже те, що ти загубила. Друге — те, що ховаєш. А третє…

— Що третє?

— Те, ким ти могла б стати, якби…

— …якби вибрала інше, — закінчила Верта. — І що? Я маю просто підійти й подивитись?

— Якщо наважишся. Але памʼятай: тінь, яку побачиш там, — може стати справжньою, якщо торкнешся дзеркала.

Верта підійшла до першого. Її обличчя — юне, в реальному світі. Вона стоїть у міській квартирі, готує прямий ефір. А в чаті блимає повідомлення:

> "Баба Таня померла. Прости, ми не могли додзвонитися."

Сльози виступили на очах.

— Я була... не там. Я тоді навіть не знала. Навіть не подумала, що час — не безкінечний.

— Тепер ти тут, — прошепотів Райен.

Він стояв зовсім близько. І в тому погляді — не було осуду. Лише розуміння. Таке глибоке, що в груди ніби хтось поклав теплий камінь.

---

💔 Поцілунок

Вони стояли мовчки. І, як це часто буває в світах, де магія й емоції сплетені — поцілунок стався не через логіку, а через надлишок... правди.

Поцілунок був легким, але в ньому було надто багато Вертиного “я”, і Райен цього не злякався.

> В ту мить щось у повітрі змінилось. Вітер завихрився. Дзеркала зітхнули. І з глибини землі піднявся стовп світла — сріблястого, а потім темно-фіолетового.

— Що це?! — Верта відскочила.

— Це… твоя сила пробудилась, — прошепотів Райен. — І це не просто зцілення. Це — магія впливу на реальність. Магія Переходу.

---

⚠ У Вежі її бояться

Повернувшись до Вежі з Тіней, їх зустрів Архіваріус із блимаючим кристалом в оці — червоним.

— Ви торкнулись дзеркал? — запитав він, хоча вже знав відповідь.

— Я… так. І… щось в мені змінилось.

— Ще б пак. Ти пробудила силу, яка… не зберігалась у цих стінах вже сотні років. Силу, здатну переписувати минуле — без зілля, без рун. Просто думкою і наміром.

— І що це означає?

— Це означає, — промовив він повільно, — що на тебе вже полює не лише Тінь Імли, а й Рада Чистоти, які не терплять неконтрольованих “переписувачів”.

---

🐾 А вдома — котячі тривоги

Чорнушка в той час лазив по горищу бабиної хати, буркочучи:

— Ну от. Сходила в чарівний сад. Поцілувала мага. Тепер усе — або шлюб, або кінець світу. А я що? Я хвіст витиратиму?

Баба Таня сміялась з-під ковдри:

— Мовчи, хвостатий. Нашій дівчині зараз не хвіст, а… голови знадобляться. Багато голів.