Роздiл 5.

Розділ 5.

Баби, мазі і блискавка в погляді

Ранок настав із запахом сушеної лаванди, перегорілої печі й легкого нотатка «ой, знову сусідське порося втекло». У баби Тані це була класична ранкова композиція. У Верти — ще й м’язовий біль, бо сушити трави вночі їй наснилось настільки реалістично, що вона, здається, справді це робила.

— Ти сьогодні в нас головна відьма, — сказала баба, подаючи їй глиняну миску з якоюсь зеленою кашею, що пахла водночас кропивою, медом і ще чимось… непізнаваним, але небезпечним.

— А можна каву? — спитала Верта з надією.

— Можна. Якщо зможеш її виростити, зібрати, змолоти, обсмажити і заварити. До обіду.

— Чай підійде, — здалась Верта.

— От і добре. Бо ми сьогодні варимо мазь для привабливості. Баби вже записались. У Марфи чоловік почав косо дивитися на тітку з ринку, у Ганни — вночі хропе, а вдень мовчить. А Василина взагалі хоче «щось, аби Сидір знову дивився, як у двадцять п’ять».

— А скільки йому?

— Сімдесят п’ять.

---

 У майстерні

Майстернею у баби слугувала літня кухня — прибудова до хати, де висіли пучки сушених трав, стояли баняки, ступки, глиняні миски й одна книжка в шкіряній обкладинці з назвою «Зілля з добром і гумором». Баба поставила її на стіл урочисто, як скарб.

— Це твоя Біблія. Я сама не все читаю — букви старі, а от малюнки гарні. Тут і рецепти, і поради, і… казна-що. Але працює.

— А ти сама всі ці мазі вигадала?

— Де там! Моя мама ще в академії вчила. Тільки тоді любовна мазь — це був складний еліксир з екстрактом флердоранжу і магічним мускусом. А тепер — сало, ромашка, чебрець, дві краплі масла розмарину — і трохи віри.

— А ще краще — реклама в Інстаграмі, — підморгнула Верта.

— Що?

— Та так. Мем з минулого життя.

---

🌿 Зілля любовне — з перцем і чортополохом

— Записуй. Основа — гусяче сало або топлений борщ, якщо нема нічого жирного. Ну, або вазелін, якщо цивілізація десь поблизу.

— Є кокосова олія — з мого світу. Дорогуща.

— О, от і зробимо версію «де люкс». Маж — і пахни на цілу вулицю. Далі — кропива, календула, трохи м’яти, крапелька кориці, але щоб не палило, і ОБОВ’ЯЗКОВО — чортополох.

— Чортополох?!

— Щоб не тільки приваблювало, а й захищало. Бо де любов — там одразу і дурість.

— Мудро, — визнала Верта. — А ще?

— А ще — отут, — баба Тая відчинила нижню шухляду й дістала павутинку в мішечку. — Це павутина з гнізда, що ніхто не знайшов три роки. Як прив’язка. Її треба зовсім трішки.

Чорнушка, яка спостерігала з шафи, зітхнула:

— Ну, почалося. Ви зараз і вуду дістанете?

— Ми еко-вуду, — гордо сказала Верта.

---

🤍 Глибше

Поки мазь заварювалась, а запах у хаті став таким, що навіть піч чхнула, баба сіла на лаву і тихо сказала:

— Я ж недовго ще тут. Відчуваю.

— Та не починай, — миттєво відповіла Верта. — Я з психології. Я таких думок не приймаю.

— А ти не приймай. Але тіло — воно вже скаже своє. І голова. Бачиш, я вже гальмую. І сон забирає, і пам’ять стрибає. То ти слухай. У місті є одна — Гелена Лис. Колись була зі мною в Академії. Потім… пішла, бо в неї закохався королівський радник. Соромилась, що любила не того.

— І що?

— А тепер вона керує аптекою в Роговищі. Після базару туди йди. Вона мене пригадає. Скажи, що ти «донька чайної баби». Вона зрозуміє. І допоможе, якщо я не доживу…

— Ні, — Верта різко повернулась до неї. — Ти не просто доживеш. Я тебе полікую.

— Ти ще не можеш.

— Зате почну. І ти — мій перший серйозний пацієнт. У нас буде угода: я вчуся, ти — живеш. Домовились?

Баба мовчки подивилась. І вперше — щиро посміхнулась:

— Ну що ж, відьмо… домовились.

---

 І звісно, кіт

— Я хочу, щоб мені теж мазь зробили, — озвався Чорнушка, — для привабливості.

— Тобі що, дівки котячі не даються?

— Мене цікавлять відьми з почуттям гумору. А таких мало.

Верта засміялась, поставила баночку остигати, витерла руки й подумала, що їй тут вперше за довгий час добре. Піч потріскувала. Чорнушка воркотів. Баба писала щось у свою книгу. А над дверима сушився новий пучок — трави, що змінює долю. Сам почав рости, коли вона зайшла у двір.