Частина 1 - Хлопчик

Як перші півні заспівали,
Прокинувся юнак Іван.
І кращі дні в житті бували,
Та час чомусь не гоїть ран.

Заночувавши в купі сіна
Обабіч хат цього села,
Був він знедолена людина,
Лиш мрія вдаль його вела.

Давно самотній став хлопчина,
Нема ні дому, ні рідні.
Вперед веде його стежина
В незвідані майбутні дні.

Погана доля не одного
Його настигла в давнину,
Князівство все живе убого,
Велику платить данину.

Багато років вже минуло,
Як йшли зі сходу вороги.
Там величезне військо було,
Що знищило все навкруги.

Великий хан вже мав надії,
Щоб об’єднати землі всі.
І бачити свою із мрії
Імперію у всій красі.

А поневолені народи
Всі хана будуть величать.
У якості винагороди
Велику данину збирать.

Лиш не бажав наш князь здаватись.
Він армію свою зібрав.
Та хан не думав зупинятись,
Вже до столиці доскакав.

Відкинув ворогів вимоги,
На захист князь із військом став.
Та в нього не було підмоги,
І вирішальний бій програв.

Пограбувавши всі скарбниці,
Лишив майна людей простих,
Пішли загарбники з столиці
Із місця злочинів своїх.

Лишили князя на престолі,
Умому видали сумну,
Щоб жити людям тут на волі,
Збирать велику данину.

Щороку золото возити
До хана власне на поклон,
Його щоб милість заслужити,
Інакше смерть або полон.

З тих пір замучили податки
Усіх людей у цім краю.
Не було більше в них достатку,
Хоч мали землю все ж свою.

Згадав Іван усі незгоди,
Що випали і його літах.
Минулі складнощі й пригоди
Вкривали цей нелегкий шлях.

Дійшов хлопчина до криниці,
Що при дорозі тут була,
Напився свіжої водиці
І вирушив углиб села.

Одежу мав спою зім’яту,
Два дні без їжі марнував.
Заходив він у кожну хату,
Роботу будь-яку шукав.

Та люди з острахом дивились
І не вітали чужака.
Лиш черствим хлібом поділились,
Бо доля хлопця не легка.

Пройшов село похмурим ранком,
Ніхто не дав йому порад.
В останній хаті під співанку
Дідусь збирав фруктовий сад.

- Чи може треба допомога? 
Іван хазяїна спитав.
- З яких країв твоя дорога,
чому до нас ти завітав?

Сказав, що рідних він не має,
З країв південних у степах.
На кращу долю уповає.
У місто пролягає шлях.

Голодний другу ніч лягає,
Та він від цього не тужить.
Роботу за харчі шукає,
До всього хист його лежить.

Старий подумав у порога,
Окинув оком юнака.
- Мені потрібна допомога,
Якщо міцна твоя рука.

- Настав вже час для урожаю,
Достигли фрукти у саду.
Наповни віз ось цей до краю,
А завтра в місто поведу.

Старий махнув у бік рукою,
Дерева гнуться від плодів.
Іван трудився до відбою,
До ночі встигнути хотів.

В обід його нагодували
За працю чесну та швидку,
А далі вдвох робити стали,
Щоб все зібрати у садку.

У час вечірньої години
Дідусь роки старі згадав,
Багатство було у родини,
Він трьох синів тоді зростав.

Пекельне зло прийшло зі сходу,
Сини у військо подались,
Ніхто з них не прийшов з походу,
Була надія ще колись.

Дружина сильно горювала,
До бога рано відійшла,
Душа самотність відчувала
Та спокій у садку знайшла.

Уранці відпочивши славно,
Іван вже на ногах стояв,
Коня у віз впрягав управно,
Від радості аж весь сіяв.

Вони залишили хатину,
Позаду зникло все село,
І десь в полуденну годину
Натрапилось їм джерело.

Зробили тут собі зупинку,
Води коню дали попить.
Іван у тінь приліг на спинку,
Щоб в прохолоді відпочить.

Два вершники до них пристали,
Спитали, що дід продає.
Його вони все діставали,
Куди прямує, хто з ним є.

Ці двоє не з добра питають,
старий це зразу зрозумів.
Вони мечі при собі мають
Та вигляд в них не вояків.

Сказав, що сам один мандрує,
Немає коштів чи скарбів.
продати фрукти ці планує,
Щоб в місті прикупить харчів.

- Давай ми фрукти заберемо,
А разом воза із конем,
Тобі ж не треба тут проблема. -
Чужинець став махать мечем.

Іван прокрався їм за спину,
Великий камінь в руку взяв,
Жбурнув у цю лиху людину,
Аж від удару меч відпав.

Почав кричати що є сили:
- Хапайте браття бандюків.
Слова чужинців сполошили,
Тікати стали стрімголів.

Так швидко накивали п’яти
У цих лякливих двох курей,
Забули геть меча забрати.
Іван лишив собі трофей.

Старий хоробрість величає
Та розум, що життя зберіг,
Частину грошей обіцяє
Від фруктів проданих усіх.

І далі рушили в дорогу,
Щоб зайвий не втрачати час,
Дістатись міста мати змогу
Допоки світлий день не згас.

Іван все меч свій розглядає.
Раніше зброї він не мав.
Травичку в полі ним рубає.
І дід у хлопця запитав.

- Я бачу меч тобі до ладу,
Чи в армію піти хотів?
Іван почув таку пораду,
Це ж мрія із постійних снів.

- З тих пір, як ворогам програли
Й занурились в роки сумні,
Коли нас всіх пограбували
І залишився без рідні,

Єдина думка душу гріє - 
Це помста за сім’ю свою.
Служити в війську давня мрія,
Здолати ворога в бою.

За цим я в місто і прямую,
Наставника собі знайти.
Військову справу загартую,
Щоб в княжу армію піти.

Іван розказував розумно
Майбутнє створене зі снів.
Старий же слухав дуже сумно
Та згадував своїх синів.

Так їхали удвох помалу,
Вночі дістались до мети.
При в’їзді в місто ночували,
Щоб зранку на базар піти.