Поема

І

У цій поемі по правді розкажу
Історію служби своїй державі.
Про того, хто з мечем стояв в бою,
Й здобув пошану у козацькій славі.

Вірно службу ніс гетьману Хмелю,
Хто повстав за волю, правду  й край.
Проти гніту шляхти став той гордий,
За ради України про українців не забув.

Наш герой Василь – козак молодий,
Одного разу до Січі вільної прибув,
Щоб стати проти сили навісної,
Що край його вогнем і кров’ю бив.

І перед першим справжнім боєм
Йому доручено наказ важкий:
Тримати шлях і стерегти конвої,
Щоб дійшов той цілий та живий.

Після боя пообіцяли Василю,
Що відведуть героя до столиці
І докладуть усе на верх Хмелю,
Щоб відпустити хлопця до дівиці.

«Звуки перемоги нашої держави,
Під потужні вибухи артилерії
Ще дійдуть до королів Варшави,
Поклавши край кровавої династії!

Але без заслуги кожного із вояків,
Не покласти кінець тієї кампанії!
Не зараз, не потім, не через сто рокі́в,
Не буде перемоги, без нас, без козаків!

Для країни кожен цінний, і я теж,
Тож не піду я, не покину призвання!» –
Промовив хлопець без жодних меж,
Впевнено підтримуючи зізнання.

«Ну, якщо не потрібно тобі подяк,
І від мене верховного вітання,
То слухай уважно мене, хлопак,
Для тебе є гетьманське завдання:

Воює проти нас найманець-вояк,
Ім’я його для нас ще те знущання!
Із земель Московії прийшов хижак,
Для вбивства мирних, для визнання.

Та воїн він дуже вправний, слів нема.
Втім зачекався вже нашого карання.
І потрібно добитись силами всіма
Щоб пав від українського меча.

Однак знань про нього, нажаль, біда,
Лиш відомо нам про пляму. Хоча…
Скоріш за все, що це мале клеймо
У вигляді старовинного ножа.

І я сподіваюсь, що все ж окремо,
Стануть його руки, ноги і голова,
І не зможе більше на полі бою козаків,
Він забрати життя хоч одного юнака».

«Я все виконаю, без спірно, зрозумів,
Заберу життя московського вояка!» –
Василь скоро відповів і далі прошумів:
«Йому не жити – вб’ю на полі русака!».

І через місці постійних пошуків,
На тих полях кривавих битв,
Не було ні результатів, ні здобутків –
Лиш сліди миттєвих вбивств.

ІІ

Василь уже полковника отримав,
Але не виконав старе завдання:
Знайти не зміг тому не всипав
Противнику свого карання.

Раптом поступає в його полк наказ:
Потрібне швиденьке висування.
Та вистачило лише сказати раз –
І війська пішли крізь болота і грязь.

Полковники шикували свої полки,
Поки гетьман готував битви план.
«День настав! Наступають вороги!» –
Промовив річ перед боєм сам Богдан.

І спалахнув над полем шалений бій.
Гуркотіли шаблі і артилерії орган –
Це попер у напад перший стрій,
На чолі якого козацький отаман.

Лунає бій і далі: гармати, грім.
Земля тремтить, і небо гасне.
Та серед диму, кров і тінь –
Василь стоїть, мов золото прекрасне.

Минула вже година в тім бою,
А перемога все нікому не мигає.
Замість цього в українців у строю
Є план надійний та віра не зникає.

Із ними отаман – герой козацький.
По серед поля бою шаблею махає,
Як той богатир немов чумацький,
Що наліво і на право ворогів рубає.

Нарешті Василю явилась вдача –
Той русак по полю бродить.
Та тепер йому прийшла задача:
Відшукати ж того і знешкодить.

ІІІ

Випадково вгледів він того гада
З клеймом пекучим на руці.
І врізався у бій, у круговерть,
Як місцями у своїй спокусі.

Був той вояк наче вірна смерть,
Із своєю кровавою сокирою в руці.
Та, ганявши того Василя повсюди,
Прикривався чорною маскою на лиці.

Вселивши страх Василю у груди
Сидів верхом без каплі жалю.
І на полі тому, де смерть була усюди.
Гримів бій під золоту монету.

Та на щастя, прийшов йому кінець,
Василь своїм вистрілом із мушкету,
Повалив русака та залишив рубець,
Від чого зав'язався поворот сюжету.

Та поворот той призначений долею –
Що вирішить судьбу цілої країни,
Покаже  путь між короною і волею,
Та положить кінець Визвольної війни.

Але не має в цьому бою переможця,
Обидва воїни пали за великі ціни.
Вбили того і вбили запорожця,
На землі його українські пір’їни.

Так і скінчилась поема героїчна,
Війна завершилась – настали зміни
І здійснилась мрія п’ятирічна –
Життя у мирі до періоду Руїни.