АНОНС/ Teaser:

Друзі, наберіться терпіння та прочитайте, будь ласка, до кінця.

Частина 1-ша: сьогодні 08.08.2023. Багатьом ця дата запам'яталася іншими подіями. Ми все далі від того року...

Гримів бій у далекому 1799 році. Суворов вів армію через Швейцарські Альпи. Французи люто чинили опір. У результаті одного особливо важкого бою (Сен Готард і Чортів міст) армія, знекровлена і втомлена, ледве пленталася до нічного привалу. Уперед були вислані групи солдатів і офіцерів з метою приготувати цей самий привал. Армії ще було далеко до того місця. Втомлені, голодні і, мабуть, не добрі солдати й офіцери продовжували свій шлях, вибивалися з сил, сідали на сніг і більше не бажали продовжувати. Кружляла заметіль, і холодив жили генерал мороз. Не пам'ятаю вже ім'я того бувалого солдата, бо читав цю розповідь давно, він підбадьорював усіх та знаходив потрібні слова, щоб люди піднялися і продовжили шлях.

Йому вірили, коли він казав: "Вже бачу далекі вогні привалу..." Він був тодішньою подобою сучасного снайпера і просто хорошою Людиною, яку забрали служити незрозуміло для неї куди й навіщо. Армія дісталася привалу, і солдати стали шукати свого побратима, який підбадьорював їх всю дорогу до нього. Знайшли. Підвели до багаття і дали найрозкішніше, за солдатськими мірками, місце. І завмерли... Побачили криваві ганчірки над очима солдата... Його служба закінчилася, але він довів побратимів до привалу...

Нехай і у Вас завжди поруч буде Друг, наставник, побратим, брат, любляча Людина, яка приведе Вас до Вашого привалу. Нехай Вас не залишать по дорозі і не раз підтримають на ній. Гарного дня. Будьте щасливі!

Друзі, частина 2-га: хтось із Вас знає мене особисто, хтось ні, хтось вірить в Аллага, хтось в Ісуса, а хтось у Будду... Не про це я зараз. Мій Друг порадив мені книжку "Подорож душі" М. Ньютона, і я ще раз, для себе, зміцнився у своїх думках, і вони прості:

- Ми всі перебуваємо у величезному, красивому, шикарному тренувальному центрі під назвою "Земля".

- Бог єдиний і розкидав знання, вміння та навички по різних куточках тренувального центру. Квест своєрідний.

- У єдності сила, і вихід на новий рівень "навчання" доступний тільки після досягнення певних цілей рівня попереднього, а для цього буде необхідно багато чого...

Наприклад, почну із себе: уже не раз говорив я про те, що "плід завжди більший за насіння". Перебуваючи в першому шлюбі, я дозволив собі цілуватися з іншими жінками... і ось уже на моїй голові красуються два кальцієвих відростки, і мій другий шлюб розсипався...

Якщо Ви чесно й відверто поговорите із собою, то, можливо, навіть якщо Ваша життєва історія інша, а вона різна в усіх нас, Ви виявите певні закономірності.

Зараз усі ми стали учасниками, співучасниками, спостерігачами, коментаторами війни, що відбувається. Хочу, щоб кожен зрозумів - цей урок проходить велика група душ. Там немає релігій, немає різних кольорів шкіри та національностей, немає відмінності і за статями, немає також поганих і хороших, а також інших дуальностей...

Пройшов урок - і йдеш на наступний пункт розвитку, а не пройшов - вирушаєш на ще одне втілення з метою таки освоїти потрібний цій конкретній душі досвід. Кілкість появ у Центрі лімітована, тож робіть висновки швидше.

Нижче я наведу посилання на короткий ролик у ютубі, і, можливо, це допоможе Вам зрозуміти, про що я: https://youtu.be/Qq08sSEuxho

 - знайдіть час для нього. Замисліться над тим, що "той, хто сьогодні-вчора вбитий, у своєму минулому втіленні вбивав; той, хто зґвалтований, - ґвалтував в іншому втіленні; ви підняли руку на дружину, а ось тепер вона ваш "вчитель" та лупить вас, допомагаючи засвоїти знання рівня..."

Давайте замислимося: той Світ, у якому я живу, це той Світ, якой бажаю спостерігати навколо? А тепер давайте правдиво відповімо: а що конкретно я зробив для того Світу, про який мрію?

Мій діагноз усе ще зі мною і майже втрачено почерк, але я пишу ці рядки, розуміючи важливість, з наміром взяти участь у побудові нової версії тренувального центру, хоча може й не треба та дарма? виконати свій урок у цьому втіленні.

   Друзі, Миру в голові, в душі та навколо!

Друзі, частина 3-тя: пропоную трохи під'єднати фантазію та помріяти, відповівши собі на запитання: "А мій Світ, у якому мені радісно і комфортно, Він який?"

Мені вже сорок років, усього лише чи вже, залежатиме від багато чого, а хтось прочитає і з висоти своїх років скаже або подумає: "Пістон, про що ти?" - це не важливо. Ця сторінка і ця стрічка - лише скромна думка людини, і так, ділюся своїми думками тут.

Кожен з нас пройшов свій шлях і він у всіх різний. На шляху було стерто енну кількість пар взуття, набито певні гулі, набуто індивідуальний досвід і зроблено конкретні висновки...