Розділ 31 Про ВЕЛОСОТКУ

У цьому розділі я ще трохи розповім про перемоги та переможців. Довідка: 100 км Поясом Слави (Одеса), останній пояс оборони в роки ВВВ - туристсько-спортивний захід 10 квітня +/-, присвячений дню визволення Одеси від румунсько-німецьких загарбників у роки Великої Вітчизняної війни. Друга світова війна. Зараз смішно звучить, коли багато українців ховаються у колишніх ворогів, живуть, народжують дітей, помирають, виїжджають і приходять з рейсів моряки...

 "Сотка" проводиться багато років (можете спробувати знайти мене на загальному фото) на початку квітня за маршрутом Поясу Слави: туристичний піший перехід "100 кілометрів за 24 години по Поясу Слави" з 1974 року та велоралі "100 кілометрів за 10 годин по Поясу Слави" (пізніше - "Одеська Велосотка") з 1983 року - так співпало, що це мій рік народження. Існує залік за сумою двох дистанцій протягом доби - "Залізна людина" (знаю одного такого особисто: Міха, привіт, будь здоровий, брате!).

Перший раз я почув про "Сотку" в університеті. Я навчався на Мехматі (механіко-математичний факультет) в Одесі. Лектор Жуковецький був суворий, на мій тодішній погляд, та справедливий на сьогоднішній. Царство Вам Небесне, знаю, що вже не з Нами. Він запропонував моїм однокурсникам своєрідне відпрацювання: "Залік буде поставлено тому, хто пройде "Сотку"". Треба віддати йому належне, він по-чесному йшов і сам і дочекався хлопців на фініші. Легко визначив тих, хто злукавив про проходження, бо перший раз ноги в кров та ніяк по-іншому. Тим же, хто впав на фініші та пройшов "перевірку", він дотримав слова і поставив заліки. Історію знаю з переказу, тож міг щось наплутати, але по суті, думаю, передав чітко.

Колись життєвий шлях звів мене з Ігорем, і цей хлопець розповів мені, що пройшов одеську сотку, після цього я зрозумів:

1. Попрацюю з ним, маю бажання вчити цього хлопця, я впевнений у його характері та що він зможе.

2. У моїй голові, як лампочка, блимала думка про "Сотку". Я тверезо оцінював свої сили та не ризикнув іти її 23 години, як Ігор. Я обрав велосипед.

У 2014 я проїхав ці 109 км за 4год 56хв (див. картинки нижче).

Виїхали ми разом із Братом. Дорогою на нас чекало багато випробувань, включно з падінням Брата на самому початку шляху, коли я... у гонитві за ілюзією рекордів та ще чогось поїхав далі. Каюся, грішний.

 Вибач мене, Брате! Не робіть так. Правильніше було б зупинитися, але історія не любить умовних способів, тож робіть усе вчасно. Другий шанс дається не завжди.

Рідні дадуть більше, але й тут є межа, повірте. А якщо згодні, у Вас, найімовірніше, є своя історія подібного роду. Гівнецом й зараз тхне. Скелет у шафі є у всіх дорослих людей, на мою скромну думку. Є й у мене. Дихаєш - виправ! Методів багато, навіть якщо людина не поруч, навіть якщо померла.

Нижче, мій переклад виразу з календаря в домі, і так, вже 26.04.2023.

 "Завжди чини правильно. Одних це втішить, інших здивує", Марк Твен (англ. Mark Twain, справжнє ім'я Семюел Ленгхорн Клеменс.

Довідка. Клеменс стверджував, що псевдонім Марк Твен був узятий ним в юності з термінів річкової навігації. Тоді він був помічником лоцмана на Міссісіпі, а вигук "марк твен" (англ. mark twain, дослівно: "мітка двадцять") означав, що відповідно до відмітки на лотліні досягнуто мінімальної глибини, придатної для проходження річкових суден, - двох морських сажнів (≈ 3,7 м). Хтось просто згадає бешкетного хлопця, Тома Сойєра, з його оповідань, хтось - щось своє.

Продовжимо Шлях!

Протягом дистанції Нас зустрічали місцеві жителі. Дитина на одному з КП сотки, побачивши, яким втомленим я прийшов на їхній КП, сказала мені: "Дядьку, випийте чаю з цукром, він допоможе, та ще ось вам печива" Уявіть, наскільки це вселяє сили, особливо коли здається, що їх уже нема, коли ти йдеш трасою, а діти з прилеглих сіл висипають на дорогу, простягають тобі руку, а ти, не збавляючи хід, ляскаєш своєю об їхні руки, і там такий заряд, що не передати словами. І ти їдеш далі, коли поліцейський, розуміючи, що ти йдеш у гору та тобі повертати, зупиняє цілу колону машин, і ті теж розуміють та пропускають, не підрізаючи, а на вузьких ділянках особливо дбайливо пропускають і обганяють. Коли чужі тобі, по суті, люди висовуються з вікон машин, що проїжджають, і кричать: "Тримайся, ми дізнавалися, ще трішки", "зі святом"... А Вам назустріч ідуть хлопці з пішої Сотки, яким іти майже добу, в них і ноги в кров, і втома, і багатьом із них іти цілу ніч... Там така енергетика, що я РАДЮ підготуватися: і себе, і велик, і екіпіровку - раз я їхав у зливу і з сухого було тільки місце під шоломом, то в кульку, хоча ні - спітніле, коротше, готуйтеся ретельно і хоч раз зробіть це!

У 2016 ми їхали вже з Ігорем та ще двома друзями (Валик, Ваня, привіт), зустріли Юрія Дмитровича на старті, біля вічного вогню. Ваня підтримував мене всю дистанцію і зупинявся, чекав, поки я валявся, відпочиваючи. Сили покидали мене. На фініші чекали Брат, Мама, Батько і тітка Надя. Результат цього разу був гірший: майже сім годин, але все ж таки ми дійшли до фінішу й отримали законні медалі Переможців.

Особливо бридко почуваєшся, коли підводиш таких людей, з якими пройшов такі Шляхи й дороги. Ваня, вибач, брате, коли зможеш. Я чесно не вивозив уже, Ти знаєш, про що я. Можливо, Вищі Сили назавжди розкинули нас, а можливо, й ні. Буду радий обійняти знову. Дякую, що допоміг тоді і не раз до та після.