2

Брови блазня неприродно вигнуті. На нафарбованому білилами обличчі застигла червона усмішка. Бірюзові зіниці, як два розумних механізми на поверхні двох фарфорових кульок, буравлять мене поглядом.

Його рука раптом вистрибує з прорізу мішкуватого костюму і встромляється в мій бік.

— Ти. Ти моя ціль, — наче промовляє киваюча голова під помаранчевою перукою.

Його ноги весело підстрибують, коли він наближається до мене.

Руки розкидає в сторону, демонструючи широту обіймів.

Жонглює поглядом по моєму обличчю: чи повірила у його добросердний настрій?

Мене лякає його ніс. Яскраво-червоний, він провіщує криваві наміри.

Він підстрибує до мене впритул, і хижо всміхається. Жваво плескає в долоні, обходячи мене навколо. Він мені не подобається. Надто вичурний. Надто штучний. Порожній.

Та я не можу перестати дивитись на нього. Він щурить очі, присідає, занурює руки в мішкуваті кишені, шукаючи реквізити для фокусів. Його поведінка обіцяє цікаву забаву. Я заінтригована: що він утне через мить?

Ось він бере мою руку в свою, накриває своєю долонею, і театрально застигає.   

В мене з’являється відчуття, наче він грає зі мною в гру, правила якої мені невідомі, в той час, коли він — досвідчений гравець.

Чим довше він тримає мене, нетямущу, в цьому невизначеному положенні, тим інтенсивніше мене мучить передчуття невідворотної загрози. Дикий, ірраціональний страх смикає мене за нутрощі, кричить моїй свідомості про те, що коли його долоня зникне з моєї руки, замість своєї кінцівки я побачу два стирчачих кролячих вуха!

Я коротко сіпаюсь, не в змозі приховати хвилювання: Що, як він справді вкраде мою руку? Цинічно підмінить її кролячими вухами?

Серце летить галопом, коли я усвідомлюю, що він зрозумів мої відчуття: він блискавично, жестом досвідченого фокусника, прибирає свою долонь з моєї занімілої кінцівки, його рот витягується літерою «О», а пальці у велюровій рукавичці беруться хутко струшувати нашарування страшної фантазії з моєї руки.

Обурена, я намагаюсь розгадати сутність цього фокусу. Він здається мені дурним, адже нічогісінько в результаті не змінилося.

Раптом невщухаюче гупання серця в грудях наводить мене на жахливу підозру в чому саме полягав його фокус —  гадаю, він хотів, щоб я справді на якусь мить вирішила, що він крастиме мою руку.

Бачачи мій переляканий вигляд, він знімає рукавички й низько вклоняється,  вибачаючись за невдалий фокус.

Опісля я помічаю, як одна його рука, — не та, що галантно припала до серця, шарить в кишені барвистого костюму, вишукуючи нові блазнівські приладдя.

За мить перед моїми очима з’являється ніжно-рожева квітка. Він крутить стеблинку пальцями. Калейдоскоп блідо-рожевих пелюсток заполоняє мою свідомість.

Все навколо, поза цим видовищем, здається мені сірим та прісним.

Ось квітка припиняє свій невгамовний оберт між його пальців. Він наближає її до мого обличчя так близько, що я можу вдихнути її аромат. Та квітка рішуче відмовляється пахнути, і я з жахом помічаю, що тичинки в центрі цвітіння якісь неправильні. Вони напрочуд швидко розбухають росою, що з’явилась нізвідки.

Мить — і на моє чоло, ніс та губи бризкають крижані краплі.

Мій погляд затуманюється — вода попала не тільки на шкіру.

Коли я відновлюю здатність фокусуватися на предметах, то впевняюся, що квітка була штучною — блазень весело демонструє мені тонку гумову трубочку з-під манжета й грушоподібний резервуар з водою у прихованій кишені.

Та не розчарування недолугим фокусом підіймає бурю в моїй душі: мій погляд повільно, наче під гіпнозом, сковзає з пелюсток до стеблини квітки, зміїться по рожевій гумовій трубці, аж поки не повертається до рук блазня.

Я мружусь, спочатку у спробі розгледіти, згодом — у спробі осмислити…

Шок, як реакція на найвинахідливіший фокус, проймає тіло: з-під вишитих різнокольоровими нитками блазнівських манжетів по шкірі тягнуться дивні коричневі візерунки. З жахом я усвідомлюю, що руки його —дерев’яні.