Вероніка або принцеса Грендж

РОЗДІЛ ІІ

— Пані, ви твердите про наш із вами поєдинок! — знову манірно висловився хлопчисько. — Зовсім не в поєдинку причина, а в тому, які плоди він приніс! — І які ж, наймиліша? — Ти зараз твердиш мені про справедливість, про щиросердечність! Але чи не вона всеціло покрита безпросвітною простирадлом підлості, яка уособлюється в людині, чия душа брудна від лихих помислів! — Про що це ти, Вероніко? — розсердився юнак. — Чи не моє ім'я плямуєш? Чи не мої вчинки засуджуєш? Так, я цілком і повністю згоден із твоїми докорами щодо моєї поведінки в той злощасний день, але це була всього лише змагальна боротьба, тренування, та й годі! — Але на тренуванні — аналогу життєвих випадків — проявляється справжня сутність людини! — Яка нісенітниця! — прошипів Вебер. — Погодься, адже боротьба не на життя, а на смерть, нехай навіть не справжню, виправдовує всі засоби досягнення обумовленої мети! — Що ж змусило тебе скористатися таким засобом? — Страх! Страх перед тим, що, беззбройний і жалюгідний, я розвінчаю всі надії, покладені на мене Його Величністю, королем Вільнюса. — Так виходить! — зробила висновок Вероніка. — Цей страх ґрунтувався на тому, як би не втратити прихильності й заступництва володаря? Але тепер поміркуємо. Якщо король Блек Айс виграє битву і серед доблесних воїнів, у числі яких залишишся ти, стане відбирати собі прибічників і прихильників, ти, звісно ж, йому не відмовиш. Адже краще служити ворогові, ніж раптово втратити голову. Страх смерті полонить твій незміцнілий розум, а тривожне серце наполяже на тому, що сяяти в лаврах ворожого владолюбця значно терпиміше, ніж опинитися в холодній вогкій землі, забутим і покинутим протягом століть! — Ти передбачила моє майбутнє, беручи за приклад мій вчинок? Це неправда! Я не служитиму ворогові, ніколи! А на дуелі, уготовленій нам випадком, ти примусила мене зробити такий вибір! І взагалі, якщо я тобі огидний, навіщо ж зобов'язалася навчити техніки ведення бою? — Я хотіла виховати в тобі хоробрість, але тепер, як бачиш, на жаль!

Вебер замовк. Його обличчя стало нерухомим, як камінь, і похмурим.

Ліс був уже за сто метрів від воїнів. Кіннота вже давно зайняла зручні для стрільби місця й тепер чекала фатального випадку. Величні соснові дерева безшумно заколисував вітер. Хвойне царство поглинуло прибулих. Лісовими масивами оволоділа тиша. Жодне пташеня не наважилося порушити таке рідкісне дарування. І тільки далеко в небі, яке зачіпали гострі кінчики соснових гігантів, ширяв старий, майже без жодного оперення, падальний стерв'ятник. Він, немов вичікуючи своєї години, кружляв на одному місці й час від часу кидав свій гострий погляд униз, шукаючи собі поживу.

— Я пройду трохи вперед! — попередила Вероніка. — Треба дізнатися чисельність ворогів, які наступають із цього боку!

Воїни відповіли згодою, одразу ж загубившись десь за деревами. Вебер теж зник.

Неподалік, за сто кроків від Вероніки, наполовину врізався в землю великий білий камінь, за ним вона й могла сховатися. Спершись на тверду опору, Вероніка стала пильно дивитися вдалину. На північному боці їхнього прихистку розташовувалася широка річка, хвилі якої, постійно омиваючи береги, розширили свої водні володіння. І тепер вона здавалася значно ширшою, ніж вісімнадцять років тому. Звичайній людині для того, щоб перейти води, знадобиться чимало зусиль. І якщо навіть хтось наважиться таке зробити, всупереч вказівкам Давіда, не кожен зможе благополучно перебратися на інший берег. Сильна течія слугуватиме перешкодою.

Удалині пролунав шелест неспокійного листя. Гілки, скинуті деревними кронами на землю, ламалися й тріщали під невідомою вагою. Тишу, яка ще кілька мить тому панувала тут, порушили приглушені вигуки, що нагадували мову чоловіків.

Вероніка здригнулася. У її душі прокинулося нове почуття, яке йшло пліч-о-пліч з інстинктом самозбереження. Але цей інстинкт не був викликаний страхом або, тим більше, жахом. Швидше за все, таке відчуття було обумовлене миттєвим тремтінням. Але хто з нас, простих смертних, наважиться засуджувати людину за те, що вона всього лише людина, нутрощі якої наповнені земними почуттями й переживаннями? Навіть сміливий, натхненний власними силами й упевнений у собі перфекціоніст, який постійно плює в обличчя самому дияволу й зовсім не боїться при цьому жодних наслідків, іноді може помилятися у власному непохитному збереженні. Таке збереження є нічим іншим, як страхом бути скинутим із п'єдесталу величного егоїзму.

Вероніка, припускаючи, що вороги вже зовсім близько, стала шепотом кликати до себе воїнів, аби застати противників зненацька. Але, схоже, ніхто не поспішав проявляти бодай якусь реакцію. Переконана в тому, що перебуває під непохитним заступництвом Вільнюських ратоборців, вона, набравшись немірної хоробрості, ніби з повітря, нервово вдихнувши його, поквапливо залишила своє колишнє укриття й вирушила далі, до північної частини лісу. Похмурі мовчазні сосни з небувалим для такої погоди вітром почали відчайдушно куйовдити свої вічнозелені гілки, ніби попереджаючи про небезпеку. Небезпека справді була близько, але про це її серце ще не знало.

Вероніка, постійно вдивляючись углиб лісу перед собою й підкликаючи воїнів, вважаючи, що ті, ховаючись за деревами, йдуть за нею, одним рухом зірвала з себе лук. Завівши руку за плече, вона дістала гостру очеретяну стрілу. Пальці тремтіли, ніби задубілі від холоду. Перемагаючи незрозумілі відчуття в собі, схожі на збудженість та ажитацію, Вероніка все ж сяк-так заправила стрілу в лляну нитку свого лука й направила смертоносну зброю на те місце, де мав з'явитися, за її припущеннями, силует ворожого воїна. Метке око дівчини весь час споглядало сталевий кінчик стріли й передбачувану вихідну ціль. Полум'яне серце, здавалося, негайно й нестримно вирветься назовні. Його стук був таким невблаганно гучним, що володарка, вирішивши, що цей звук рознесеться по всьому лісу й зрадницьки викриє її, прикрила долонею свої груди, вдягнені в шкіряний обладунок. Дихання стало переривчастим, важким, і, здавалося, лісового повітря було занадто мало, щоб задовольнити такі ненажерливі легені, які прагнули кисню. У голові все помутилося, і свідомість стала створювати дивні образи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше