Глава 5

Хлопці прибігли до саду й почали шукати приблизно те місце, куди дивний чоловік міг щось викинути. Обійшовши весь сад, Аннісса раптом помітила в траві щось, що стирчало із землі, наче тут щось закопали.

Дівчина покликала друзів, а сама побігла до машини по лопату.

Друзі  почали копати у якийсь момент лопата вдарилася об щось тверде. Аннісса потягнулася рукою й ухопила якусь коробку.

— Ого, от чорт… — сказала Софія. — Що це?

— Сподіваюся, не міна, — пожартував Каїнір.

Дівчина  насилу відкрила стару дерев’яну коробку. Усередині лежав блокнот у старій шкіряній палітурці.

Каїнір аж схопився за голову.

— Нічого собі! Це ж…

— А що це? — здивовано запитала Авіра.

— Блокнот, — відповіла Аннісса.

— Я бачу! Але звідки він тут? Хто його закопав і для кого? — не вгамовувалася Софія.

Аннісса відкрила блокнот. На диво, почерк добре зберігся. На сторінках були написані дати, але весь текст, як і раніше, був стародавньою мовою.

— Ну, знайшли ми його, а як прочитати? — зітхнув Каїнір.

— Тут написано щось важливе… Я це відчуваю, — сказала Аннісса.

— Ну, якщо ти, як Шерлок, прочитала той напис, може, і це нам прочитаєш? — із сарказмом промовила Авіра.

— Смійся скільки хочеш… Мій батько, царство йому небесне, вивчав цю мову. Тільки нікому не міг про це розповісти… Його такі самі, як ти, знецінили б!

— Може, досить мені це пригадувати?! — зірвалася на крик Авіра. — Ще раз повторюю: те, що ти тоді написала для статті, — це прекрасно й чудово, але кому це потрібно? Хто читатиме всі ці твої нескінченні трактати?

— Усе, досить! Нам треба з’ясувати, що це за блокнот, кому він належав і що нам із усім цим робити! — сказала Софія, намагаючись заспокоїти подруг, поки ті не побилися.

Трохи заспокоївшись, друзі взяли коробку й пішли далі досліджувати храм.

Поблукавши його приміщеннями, вони спустилися до напівпідвалу. Їхньому захопленню не було меж!

Там було багато технічних кімнат, які колись використовувалися за призначенням. Але найцікавішою виявилася стара бібліотека.

Наші друзі, забувши про сварку, одразу взялися вивчати книги. Їх тут було чимало: на стелажах лежали старовинні томи в красивих палітурках і сувої.

Проте невдовзі на них чекало розчарування. Сувої виявилися порожніми, а половина книжок була зіпсована: десь чорнило вицвіло, десь сторінки злиплися, а одна книга просто розсипалася в руках Авіри!— Ей, погляньте, що я знайшов! — сказав Каїнір, простягаючи Авірі ще один блокнот, схожий на той, який вони вже знайшли.

Відкривши його, Авіра побачила дати й якісь нотатки, а потім — цілу сторінку тією самою стародавньою мовою. До того ж на ній була намальована та сама зірка, багато разів перекреслена чорнилом…

— Ого, наче хтось люто ненавидів храм… — усміхнувся хлопець.

Аннісса взяла блокнот і, прочитавши написане, подивилася на друзів таким поглядом, від якого хотілося втекти!

— Я так і знала! Це ціла історія! Тут написано: «28 червня. Сьогодні сталося те, що мало статися вже давно. Наш храм зрадили. Дякую Наїру, що допоміг викрити зрадниць! Сьогодні це нарешті станеться — храм очиститься від нечисті!»

Прочитавши ці слова, дівчина раптом заплакала. Авіра підбігла до подруги й, обійнявши її, оголосила:

— Забирайте все, що знайдете: усі блокноти, усі записи! І їдемо до готелю. На сьогодні досить!

Поки Софія й Каїнір шукали те, що вціліло, Авіра допомогла Анніссі заспокоїтися.

Коли подруги вже стояли біля машини, Аннісса раптом сказала:

— Авіро, я відчуваю, що точно пов’язана з цим місцем! Мені стало так боляче від тих написаних слів!

Авіра лише міцніше обійняла подругу, а потім, прихилившись губами до її маківки, тихо промовила:

— Пробач мені… Я не повинна була тоді псувати твою роботу! Але знаєш… У мене теж таке відчуття, ніби я пов’язана з цим храмом… Ми обов’язково прочитаємо ці кляті блокноти!

Аннісса продовжувала тихенько схлипувати. Коли друзі вийшли з речами, вони сіли в машину й вирушили до готелю.

Надворі вже стемніло, і яскравий місяць освітлював їм дорогу.