глава 4

Друзі знову стояли на порозі храму. Серце сильно калатало у грудях, ноги підкошувалися від страху, і хотілося втекти! Але якась невидима сила тягнула їх до правди.

Анніса й Авіра дружили з дитинства, разом працювали, але через те, що Авіра любила повчати подругу й постійно опікувалася нею, одного дня Анніса віддалилася від неї. З найкращих подруг вони перетворилися на звичайних колег.

Софія та Кайнір раніше були просто друзями ще зі школи, але згодом між ними виникли почуття.

Усі четверо працювали в музеї: збирали дані та знімали відео для каналу. Скільки таємниць вони дізналися й розкрили, скільки цікавих артефактів знайшла їхня команда! Але ніколи раніше вони не відчували такого страху перед роботою. Тепер відступати було нікуди. Переборовши страх, друзі зайшли всередину.

Вони знову йшли довгими коридорами храму, минаючи покинуті кімнати. Деякі з них були цілими, навіть зберегли свою красу й оздоблення. Інші завалило уламками обваленої стелі, а подекуди не було навіть стіни, тож крізь отвір виднілася вулиця.

Нарешті вони знову підійшли до тієї кімнати, звідки чули дивний звук. Маленька кімнатка без вікон, схожа на комору. Авіра знову обійшла її з камерою, але нічого не сталося. Тиша.

У всьому храмі панувала незвичайна тиша. Не було чути ані птахів, ані моря, ані вітру.

Друзі рушили далі й знову пройшли через величезну залу з дивною фігурою зорі.

— Вони тут молилися й проводили обряди. Але кому? Зорі? — раптом промовила Софія. — Видно ж, що це головна зала храму, але в інтернеті я не знайшла інформації, якому божеству він належав. Ніби сам час стирає всі згадки про нього!

Друзі розглядали кожен куточок храму, аж поки не опинилися у просторій кімнаті. На стіні збереглася облуплена фреска, що зображувала якийсь обряд, а посередині виднілася та сама зоря.

У центрі кімнати було величезне вікно, з якого відкривався краєвид на мертвий сад: засохлі дерева й кущі, витоптана місцевими жителями або дітлахами трава.

— Простора. Не схожа на інші кімнати. Мабуть, тут мешкав хтось важливий, — припустила Анніса.

Авіра знімала все на камеру, Софія стояла біля вікна й розглядала сад, а Кайнір вивчав фреску.

Раптом Анніса відчула нестерпну паніку. Її кинуло в жар, горло стиснуло так, що вона не могла дихати! Дівчина різко кудись рушила, сама не розуміючи куди. Здавалося, хтось невидимий вів її за собою.

Друзі, нічого не розуміючи, пішли слідом.

Анніса привела їх до невеликої кімнати. На стіні була вирізьблена стародавня написана парфінською мовою фраза. Анніса прочитала її, а потім, повернувшись до друзів, промовила:

— Тут написано: «Скільки б років і століть не минуло… я завжди шукатиму тебе, любов моя».

Друзі дивилися на подругу в цілковитому шоці. Ніхто з них не знав цієї давньої мови, але Анніса прочитала напис так, ніби робила це щодня!

— Що?! Це ж стародавня мова! Її навіть історики до пуття не знають! Звідки ти це взяла? — здивувалася Софія.

— Не знаю, друзі. Просто розумію, що це мені знайоме… Ніби я сама це написала… І ця кімната… Я часто бачу її уві сні. Раніше не розуміла, що це означає, але завжди опинялася саме тут. І навіть бачила краєвид із цього маленького вікна з ґратами… Старе місто… А ще цей напис, якого я ніяк не могла прочитати уві сні. Не знаю, що все це означає, але знаю лише одне: якимось чином пов'язана з цим храмом!

Кілька хвилин друзі сиділи в тиші. Нарешті Авіра промовила:

— Ну все, ходімо назад до готелю. Щось я втомилася, та й камера розряджається. Поїхали.

Вона вже було попрямувала до виходу, але Софія здивовано запитала:

— Ти куди? Ми ж тут лише хвилин тридцять! До того ж на камері в тебе була повна батарея!

— Так, Авіро, ти куди? З чого це раптом? — підтримав її Кайнір.

Дівчина обернулася й подивилася на друзів.

— Нам не треба лізти туди, куди не слід. Усе, що потрібно, я вже зняла: панорами зробила, Анніса якусь статтю напише. Що ще нам тут потрібно?

— У якому сенсі? По-перше, ми ще не все оглянули. По-друге, у нас вимальовується такий сюжет, що потім стільки переглядів на каналі буде й підписників додасться! А отже, і до музею прийде більше відвідувачів!

— Ні, друзі. Я вже закінчила всю роботу. Нам вистачить.

Сказавши це, Авіра знову хотіла піти, але Анніса різко зупинила її:

— Ти знову за своє?! Знову обриваєш історію на найцікавішому місці?! Як тоді з тим проєктом… З моїм проєктом! Ти залишила від усієї історії самі шматки! І знаєш що? Через тебе він провалився!

— Через мене?! — різко вигукнула Авіра. — Через мене?! Ти зараз серйозно?! А те, що я тоді тебе врятувала й зробила твою роботу завершенішою? Тебе ж могли звільнити!

— Ну й добре! Хай би звільнили! Я б тоді спокійно письменництвом зайнялася й твоєї пики більше не бачила!

Сказавши це, Анніса пішла назад коридором у бік виходу.

Але, проходячи повз кімнату з фрескою, вона раптом завмерла.

Біля вікна стояв високий лисий чоловік у довгій тозі. Не обертаючись, він щось викинув у вікно… А потім зник просто на очах.

Анніса від страху не могла поворухнутися.

Раптом за спиною пролунав голос:

— Ти теж це бачила?

Обернувшись, вона побачила Авіру з камерою в руках.

Дівчата подивилися одна на одну, а потім покликали друзів. Розповівши їм про незнайомця, вони вирішили знайти те, що він викинув у вікно.

І зовсім забули про те, що лише кілька хвилин тому ледь не посварилися остаточно.