Verba Silentii
25. «Вкрадене дитинство»
«Вкрадене дитинство»
Вкрадене дитинство, загублене життя,
В тім не моя провина, але моя біда,
Не моя то справа байдуже каже світ,
І тільки співчуває, що гине нації цвіт.
Усі стривожені ніби і ніби всіх болить,
Але вони хоч знають, як далі тихо жить,
А ми не знаємо тиші, існуєм в темноті,
У нас немає впевності у завтрашньому дні.
Ми ще не бачили, яким насправді є цей світ,
Та бачили ми вбитих, біля своїх воріт,
Не знаємо країн, культури інших народів,
Та знаєм, як в підвалі ховатись від нальотів.
Ми знаєм, що вартує шматочок теплоти,
Як це не мати дому, і в чужині рости,
Як бути іноземцем не по своїй вині,
І в роки зовсім юні втікати від війни.
Своїми оченятами побачити той жах,
Як вся наша країна перетворилась в крах,
Як помирають дядьки й тітки, і чиїсь батьки,
Як мінами устелені бабусині грядки.
Де замість казки на ніч шахеди і ракети,
А квіти з пластику щодня замінюють букети,
Щодня люди заплакані тут намагаються жити,
Щодня тут нелюди злі, нас намагаються вбити.
²⁹'¹⁰'²⁰²⁴
Відредаговано: 02.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
