Verba Silentii

9. «Перший сніг»

«Перший сніг»

Перший сніг обережно, притрусив в саду рози,
Покривало сніжинок вкрило душу морозом,
На крок ближче зима підступила зухвало,
Враз вогню, що палав, людям стало замало.

Розкидали далеко сухі дрова від печі,
До країв чужих-теплих всі вишукують втечі,
Плечі стомлені торбами, тяжких вантажів,
Вікна всипані красою, морозних вітражів.

Ледь тримається тепло, втікає крізь шпарини,
Нажаль не лишилося в серці жодної жарини.
Ледь догоріли дрова, а з ними наші душі,
Немає вже нічого в пустій безмовній тиші.

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше