Verba Silentii
2. «Торкнутись би зір»
«Торкнутись би зір»
Торкнутись би зір одвічних і відчути їхнє тепло,
Щоб ноги мої, аж здригнулись, їх окови спустились на дно,
Побути б маленьким принцом і віднайти зорю,
Де притулок знайду я вічний, й заспокою душу свою.
Полетіти б до вас й залишитись, гостем нічним назавжди,
І блукати між вас безкінечно, залишивши палючі сліди,
По собі я лишив би квіти, ставши принцом маленьким земним,
Що до вас із землі зміг дістатись, тим шляхом таємним одним.
Мені б зовсім не було страшно, що залишився сам на сам,
Ви мене би навчили вправно, вогняним своїм чудесам.
Може хоч так піду я, може хоч там є спокій,
Вірю, що там віднайду я, ліки ваді важкій.
Я прикутий до берега болю, хоч і болю в мені нема,
Усе, що мені лишилось, це візок важкого клейма.
Мої ноги в мертвих кайданах, посміялось з мене життя.
Все, що маю продав би за ноги, все вважаю без них за сміття.
Мої зорі чомусь далеко, як далекі мрії мої,
А бажаю всього лиш ступати, по ранковій холодній траві.
Я бажаю робити кроки, як колись, щоб не буть тягарем,
Щоб вже більше не почуватися, на візкові кволим царем.
Чи приймете мене до себе, в своє царство небес ясне?
Чи залишиться без відповіді, моє прохання до вас голосне?
Чи можливо до вас дістатись, мої зорі ранкові й нічні?
Чи можливо до вас доторкнутись, серця мого сумні вогні?
Із книги: “Світло старого маяка“
Відредаговано: 27.04.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
