Verba de Aeterna
6. «Едельвейси»
«Едельвейси»
Самотні душі, немов ті едельвейси,
Розкидало життя між високих вершин,
Вони тихо там плачуть де ніхто їх не бачить,
І не помітить, їхнього смутку глибин.
Над проваллям скелястим повисли вони,
Хто наважиться їх врятувати,
Взяв би їх підібрав і теплом огорнув,
Той хто вміє любов дарувати.
Їх не можна зривати кому заманеться,
Заборонений доступ законом,
Таємниці про них лише той дізнається,
Хто відміряний їхнім каноном.
І тому вони є недоступні такі,
Мерзнуть високо в горах холодних,
Певні квіти в саду розквітають для всіх,
Інші схожі усім на бездомних,
І ніхто не збагне, що для них висота,
То частина буття невід‘ємна,
Їх задумано так, щоб була висота,
Звідки видно усе потаємне.
Необмежені вазою їм тісно в кімнаті,
Їм проміння і вітер і волю,
Байдужою стала прохолода гірська,
І що вітер їм шепче про долю.
Де коли-не коли проросте новий цвіт,
Принесе в світ чарівну надію,
І самотня душа, що як той едельвейс,
Відшукає собі свою мрію.
³'⁰²'²⁰²⁵
∞
Відредаговано: 05.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
