Verba de Aeterna
4. «О рідні гори»
«О рідні гори»
О рідні гори, полонин,
Так важко жити в чужині,
Нема в тім вашої провини,
Що шукав щастя вдалині,
А що є щастя, хто покаже,
У кожного воно своє,
Як запитаєш то не скажуть,
І не покажуть що то є.
Такі от люди чудернацькі,
Тому і чудернацький світ,
Як жити в ньому я незнаю,
В саду надій обпав весь цвіт.
Зібратись важко й знову встати,
Щоб полетіти вдалечінь,
Зламати раз й назавжди ґрати,
Жахливих досі сновидінь.
Не знаю сам я що щасливим,
Людину чинить в світі цім,
Та знаю, що робить вразливим,
Коли людина жертвує усім.
Багато ще чого не знаю,
Хоча вважав себе розумним,
Шукав у книгах координати раю,
Яким же був насправді дурнем.
Запитував в людей про долю,
І з гору помилок зробив,
Я не хотів зазнати болю,
Та в дурні сам себе пошив.
Та все ж збагнув речей чимало,
Все ж трохи мудрим ніби став,
З минулим розпрощався вдало,
Щось нове взяв, старе віддав.
О гори мої й полонини,
Колись пізніше я вернусь,
Сідими стануть волосини,
Коли мудрішим я зроблюсь.
²⁰²⁵
∞
Відредаговано: 14.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
