Розділ 8_1. ВІН

Щойно Інна повернулася зі святкування дня народження Ніни Головань, її вже чекало замовлення від постійного клієнта. Вона багато років оформлювала вітрини для відомої косметичної компанії, і її роботи завжди вражали. Дизайни Інни подобалися не лише покупцям, але й постійно з'являлися у спеціалізованих журналах, що суттєво зміцнювало її репутацію як дизайнерки. Тож не дивно, що керівництво компанії воліло співпрацювати виключно з нею і відкидало пропозиції інших підрядників.

Інна одразу включилася в роботу. Попри двомісячну перерву, це не стало для неї проблемою, адже ще на початку року вона підготувала концепцію оформлення вітрин для чотирьох сезонів.

Андрій, спостерігаючи за тим, як Інна з натхненням поринула в творчий процес, радів її емоційному підйому. Проте він намагався не показувати цього, щоб не злякати крихке відновлення її внутрішнього спокою.

Поки Інна натхненно створювала новий шедевр, який, безсумнівно, викликав би гордість у її клієнтів, Андрій вирішив діяти у своєму стилі. Закрившись у кабінеті, він, згадавши студентські роки, взявся за атаку персонального комп’ютера Олега Голованя. Завдання виявилося для нього простим. Андрій відправив Олегу на електронну пошту посилання з нібито відеокліпом зі святкування дня народження його дружини, при цьому впровадивши «троянського коня», що дав доступ до системи колишнього замовника.

Протягом кількох днів Андрій віддалено спостерігав за роботою Голованя, шукаючи будь-які натяки на загрозу Інні. Усе, що він побачив, виявилося доволі безневинним. Олег цікавився творчістю Інни, переглядав її роботи, читав статті про її професійні досягнення та шукав додаткову інформацію в інтернеті. Жодних ознак помсти чи загрози Андрій так і не виявив.

Зітхнувши з полегшенням, Андрій тимчасово заспокоївся, але вирішив продовжити спостереження за Голованем. Він мав намір переконатися остаточно, що той не становить небезпеки для Інни.

Захопившись своїм стеженням, Андрій мало не забув про мамин день народження. Ольга Петрівна, мудра й витримана жінка, могла пробачити синові майже все, окрім нехтування увагою у найважливіші для неї дні. Розуміючи це, Андрій швидко зателефонував маминій подрузі Юліанні та, заручившись її підтримкою, організував тур вихідного дня до Праги для Ольги Петрівни та трьох її найкращих подруг.

Цього року мама особливо захопилася творчістю Франца Кафки: перечитала всі його романи й новели, і в розмовах неодноразово згадувала про Празький Град, який так часто фігурує в його творах. Андрій не міг не звернути увагу на її зітхання й мрійливі погляди, тому вирішив зробити цей подарунок.

Як тільки його секретарка Анечка впоралася з усіма організаційними питаннями та документами для туру, Андрій, відчувши полегшення, попрямував за квітами. Знаючи, що мама не любить банальності, він вирішив висловити свою любов незвично – замовивши величезний букет весняних квітів, які символізували свіжість і радість, що завжди асоціювалися у нього з нею.

Дівчина в квітковому магазині, почувши, для кого призначений букет, спочатку запропонувала Андрію троянди. Але, попри свою величну красу, ці квіти не могли передати тієї ніжності та любові, які він відчував до матері – жінки, яка після смерті батька, коли йому було лише одинадцять років, присвятила своє життя турботі про сина. Андрій став для неї всім, її єдиним чоловіком.

Попри те, що вона й досі привертала зацікавлені погляди чоловіків, мама дбайливо берегла пам'ять про щасливі роки, проведені з чоловіком. Уся невитрачена любов, яка залишилася в її серці, була присвячена синові й дітям, які потребували її професійної допомоги. Як досвідченого психолога, її цінували та поважали, а професійна компетентність забезпечувала стабільно високий дохід. Проте, як ідеться в приказці: «не той п'є, хто варить». Був у її житті період, коли навіть усі знання та вміння не допомогли подолати проблеми власного сина.

Після того, як Андрій отримав травму і став жертвою брудних публікацій у спортивних мас-медіа, він закрився від усього світу, зокрема й від власної матері. Жодні її методи не діяли на сина. Ольга Петрівна розуміла, що тиск нічого не змінить, і вирішила просто чекати, поки він сам буде готовий до розмови. І цей час настав, коли в житті Андрія з'явилася Інна. Він говорив з мамою не про свої образи на недалеких журналістів, а про душевні переживання, викликані першим коханням.

І ось тепер, через десять років, їхні розмови знову переважно стосувалися Інни.

– Синочку! – захоплено вигукнула Ольга Петрівна, побачивши вишукану композицію з фрезій, ранункулюсів та анемонів.

Андрій, набравши повні груди повітря для своєї заздалегідь підготовленої промови, так і не встиг сказати жодного слова. Його очі округлилися від подиву, а брови здивовано вигнулися.

– Ти що, почала курити? – скривився він, уловивши сильний запах тютюну.

– Ні, це не я, – засміялася мати. – Виявляється, наш маленький хуліган почав балуватися цигарками.

Після цих слів обличчя Андрія ще більше видовжилося від подиву. Мало того, що Вітя, як справжній паротяг, димів у квартирі, так ще й Ольга Петрівна спокійно спостерігала за цим неподобством.

– Мамо, ти що, дозволяєш йому курити в квартирі? – Андрій почув своє питання й одразу уточнив, підвищивши голос. – Ти дозволила курити дитині? – з особливим наголосом на останньому слові.

– Дозволила?! Ця стара відьма змусила мене курити! – Вітя вибіг у коридор із сигаретою, яка диміла в його руках, і, обурено глянувши на господиню квартири, голосно висловив свій протест.