Розділ 3. ВОНА

Ранок наступного дня був безумовно особливим: Інна прокинулася без будильника, абсолютно відпочилою, без головного болю й з величезним відчуттям голоду. Раніше вона навіть не помічала, коли пропускала їжу. Сьогодні ж після вчорашнього голодування шлунок почав боліти. У холодильник можна було не заглядати – там було порожньо, так само, як і на полицях у кухонних шафах. Отже, навіть легкий сніданок приготувати було неможливо.

– Раю, добрий ранок! Ти вже поснідала? – набрала вона подругу.

– Каву попила.

– Тоді давай за двадцять хвилин на дев'яту зустрінемося на першому поверсі офісу в кафетерії.

– Сама хотіла тобі це запропонувати, – у веселому голосі подруги Інна вловила нотки чергової грандіозної ідеї. У таких випадках Рая говорила дуже швидко, буквально тараторила.

Інна була товариською і легко налагоджувала стосунки з людьми, але з друзями керувалася принципом: "Краще менше, та краще". Саме тому Рая була її єдиною подругою, готовою за першим покликом зірватися з місця незалежно від часу доби – чи то вдень, чи вночі. По життю Рая була непоправним оптимістом і запальничкою гарного настрою для всіх, хто її оточував. На подив оточуючих, при її завзятому характері, переживши в шкільні роки крах ілюзій з першим коханням, вона, подорослішавши, так ні з ким більше й не зустрічалася.

Рая була дуже привабливою: з фігурою моделі та яскравою зовнішністю рудоволосої красуні. У неї завжди був бездоганний вигляд, і лише Інна знала, скількох зусиль це коштувало подрузі. Їй доводилося вислуховувати стогони Раї про жахливі дієти, кріпатуру після виснажливих тренувань і болісні процедури в косметичних салонах – усе заради того, щоб відповідати високим вимогам до свого ідеалу чоловіка.

– Інусік, ти повинна мені допомогти, – відразу ж при зустрічі схопила її за руки подруга.

– Обов’язково, але лише після сніданку, – посміхнулася Інна. – Уявляєш, я сьогодні вперше відчула голод, а в холодильнику миша повісилася, та й удома порожньо, тож приготувати нічого не вийде. Сходимо сьогодні разом у магазин?

– У продуктовий?! – злякано вигукнула Рая. – Нізащо! Я на дієті. Це тобі зараз можна й треба їсти все, що заманеться, а я кожну калорію рахую.

– Знову? – здивувалася Інна. – Ти ж досягла своєї бажаної ваги.

– Так, але розслаблятися не можна, особливо коли мета така близька. Розумієш, про що я?

Ймовірно, через голод голова Інни була зайнята лише думками про те, коли ж офіціантка нарешті принесе їхнє замовлення. Тому всі таємні знаки, що подавала подруга, були для неї такими ж незрозумілими, як сигнали прапорами на військовому кораблі.

– Інночко, я закохалася, – раптом розкрила Рая інтригу, так і не дочекавшись відповіді подруги.

– Вітаю! А в кого?

– У нашого нового боса.

Інна зраділа, що офіціантка тільки наближалася до їхнього столика із замовленням, неквапливо пливучи, як лебідь на ставку. Якби вона прийшла трохи раніше, Інна точно після цих слів захлинулася б кавою, а замовлена сирна запіканка стала б грудкою в горлі.

– Ти жартуєш? – перепитала вона, сподіваючись, що просто погано розчула.

– Які тут можуть бути жарти? Він просто ідеальний! І зауваж, я не ласа на красенів. Коли Андрій Маркович тільки-но з’явився, я поставилася до нього вкрай насторожено. Було незрозуміло, як нова мітла местиме. До того ж службові романи – взагалі не мій варіант.

– І що ж змусило тебе передумати?

– Не що, а хто, – значущо підвела брову Рая. – До нас прийшла Лара зі своїм черговим проєктом. Звісно, вона хотіла, щоб інсталяцією для її нового кліпу, як завжди, зайнявся Максим.

– Цілком зрозуміло, він один із її чергових коханців.

– Тсс, – Рая зиркнула по сторонах. – Заради його бідної дружини краще про це мовчати.

– Точно, – Інна зробила жест, ніби закрила рот на замок.

І це було правильним рішенням: не лише вони з Раєю розпочинали робочий ранок із чашки кави в кафетерії – усі столики були зайняті співробітниками багатоповерхового бізнес-центру.

– Так от. Проєкт, на який у Лари зазвичай йшов тиждень, затягнувся на цілий місяць. Вона й раніше була вередливою, але цього разу перевершила саму себе. Бідолашний Максик увесь звівся. Лара не тільки над ним знущалася, а ще й постійно скаржилася Андрію Марковичу. І ось одного, не скажу прекрасного, дня все встало на свої місця: Лара зізналася нашому босові в коханні.

– Відпад! Прямо так – у коханні?

– Ага, уявляєш?! Це холодне стерво, яке мужиків ні в що не ставить і шанувальників штабелями укладає, схилилося перед нашим босом.

– А він що?

– У тому й річ, що нічого! Дуже делікатно її відшив. Але ти ж знаєш Лару: якщо вона чогось хоче, пре як танк, поки не доб’ється свого. Наперекір словам Андрія Марковича, Лара заявила пресі, що закохана, і навіть назвала ім’я боса та вказала нашу компанію.

– Сміливо. І як він відреагував?

– Коли налетіли журналісти, бос через пресу подякував Ларі за такий оригінальний піар і визнав, що програв їй у спорі: мовляв, він казав, що на рекламу компанії потрібно багато грошей, а вона наочно показала, як це можна зробити безкоштовно.